“Якось я написав у найпопулярнішій західноукраїнській газеті, в якій працював, поверхневу статтю про новітні пам’ятники у місті. Але особливо я вчепився до найнезугарнішого. Його якраз тоді встановили. То був пам’ятник загиблим міліціонерам”, пише Тарас Прохасько.

“То ж треба, щоб аж на п’яти каналах обговорювали аваківських ціпаків та показували, як вони тлумлять лежачих. А вираз «лєжать, бандьора» перетворився для них на якийсь глибоко символічний мем”, – пише Винничук.

Суспільство ласкавих теляток не хоче бачити правди. Правда лізе йому ввічі, а воно відвертається й далі собі думає, що «якось буде», що обійдеться. Що Бозя зглянеться й диво станеться.

Як нема біди, то мусимо її вигадати, а потім плекати і пестити, як хом’ячка. Бо ніщо нас так не єднає, як спільні нарікання, зітхання і прокльони.

З цим реґіоном у мене стосунки, м’яко кажучи, неоднозначні. Особливо відколи далекого вже 2010 року я в одному з інтерв’ю сказав про нього, що думаю.

…знай, чого хочеш ти, що зможеш стерпіти, не вдаючи із себе ні рятівника, ні жертву, ані ката…

А Довган відповість: Як я хотів зібрати всіх докупи і прихилити неба кожному, хто не на небесах! А кинув пити – й стало все до дупи…

“У нас одне налаштування на потрібну частоту займає кілька хвилин за добрих умов. Але це хирня також, бо головне у нашій справі – порядок. Чітке дотримання ритуалу секретності”.

“Ці кадри обов’язково мали би знайтись у фільмі, якщо вже спізнилися мені до роману. Це могли би бути геніальні кадри. Перелякана дітлашня у вікнах. Припускаю, що самі дівчатка. Учитель, який не зможе захистити, – ні від війни, ні від утеч, поневірянь і таборів. Учитель, який не може нічого. Але в нього є цей порив, й це варто зарахувати”

“Один із моїх приятелів переконаний, що істину восьмого дня від людей приховують. Що тиждень навмисно переробили з восьмиденного на семиденний, щоби посіяти в людстві зневіру”, – пише Єшкілєв.

“Курам та іншим птахам і націям на сміх: станом на вчорашній вечір у цій країні вже зареєстрували 42 (!) кандидатів у президенти. Це такий дитинізм чи кретинізм?”

“Спостерігаючи, з якою прогресією періодично збільшується компанія аналітиків, експертів, коли починається передвиборча кампанія, ловлю себе на схильності самому бути готовим до того, щоби дуже легко і глибоко відповісти на будь-яке питання, що стосується цього питання”.

Ми виховані бабцями, для яких галицький балак був рідною мовою, і усе дитинство ми прилипали взимку язиком до клямок, їли гижки, крали цукерки з креденця, затикали дірки диктами і казали мішіґіне на ненормальних.

Далі хунта заборонила громадянам спілкуватися «на родном русском языке, мечтала о запрете солнцу всходить с востока, со стороны России, злейшего врага», цитує Винничук

Всі стремління і бажання зводяться до вибору і досягнення речей споживання, в тому числі у філософії та практика саморозвитку, пише Прохасько.