“Потім я мусив показати молодій касирці повідомлення на своєму телефоні. Вона взяла його в свої руки, читала, заки екран не згас, а тоді почала гладити мою «жабку» пальцем, не зважаючи на то, що там було повно кнопок. Вона навіть не подумала про них, не те, щоби не зорієнтувалася, котру натискати”, – пише Тарас Прохасько.

Про все на світі можна написати цікаво – так вважав Андерсен, а за ним – українські репортери кінця 20-х. Що вже казати про життя, опис якого є цікавим навіть тоді, коли не вмієш цікаво розповідати.

“Невеличкий рухливий чоловічок з таким самим посоловілим поглядом, як у Міші, ввалився у супроводі численної охорони на студію…”

Маси вірять у стадний імунітет і в те, що до осені «все повернеться до тями». Натомість, замість стадного імунітету маємо лише стадні міфи та примарне сподівання на те, що підсумком карантинного нетерпіння буде не «нова шизоїдність», а «нова нормальність».

“Дітей, масово зачатих в умовах самоізоляції й народжених протягом 2020-2024-го років, любовно назовуть карантинками або вірусятами, а вчені демографи й соціологи оперуватимуть терміном “покоління ковідіантів”…

“Було б добре встановити прості правила: палимо тільки для зігрівання приміщень чи приготування їжі й точно знаємо, як загасимо, перед тим, як запалювати”, – пише Карпаш.

“Часи змінюються. Але вся могутність цивілізації і весь накопичений за віки досвід безсилі перед інерцією занадто людського . Те саме чоло, ті самі граблі”, – пише Єшкілєв.

“Мені дуже подобалися часи підпільної церкви. Можливо, тому, що мені подобається стриманість у виявленні киплячих почуттів. Можливо, ця симпатія пов’язана з дитячим досвідом”, – пише Прохасько.

Кожне завтра в чомусь інше, ніж кожне вчора – це й коневі ясно.

Останнім часом опубліковано чимало документів з архівів ГПУ, що стосуються репресованих культурних діячів. Доноси сексотів підписані, за традицією, псевдонімами. Але якщо уважно вчитуватися в ці доноси, то інколи можна розлущити, хто за псевдонімом ховається.

“Систему можна оцінити за її реакціями на помилки, а не за фактом їх простої наявності”, – пише Карпаш.

Протести нам тепер заборонено, як і пікніки чи прогулянки не у псячому супроводі.

“Від найраннішого дитинства я супроводжував бабців і тіток під час їхніх візитів до різних родичів і знайомих. Переважно там не було чим зайнятися дитині, тож я годинами сидів і спостерігав”…

Є підозра, що політ цього «чорного лебедя» закінчиться не так просто, як почався. Хоча сам вірус зійде з ситуативного трону, радше за все, у простий спосіб. Втомлені кризою й карантином люди змусять уряди забути про безпеку групи ризику й вірус стане звичною частиною нашого світу. Просто стане

“У зверненні королеви Єлизавети ІІ до підданих почув, що вірус є одним із викликів, з якими зустрі­лася нація. Вона сказала ще багато правильних речей, але запам’ятався саме цей момент – «один із викликів», не більше”