Іронія в тому, що карантин оголосили ще до початку навчального процесу – тобто, нас просто не допустили до навчання, пише Карпаш. Подібне рішення можна порівняти з припиненням подачі опалення в найлютіші морози.

Фактично це був табір смерті, але в ньому вбивали не газом, а безнадійно тяжкою, непосильною працею, пише Андрухович.

“У маленькому карпатському містечку був такий собі клуб гальбінтеліґентів, які регулярно зустрічалися чи на пиві, чи у лазні, чи коло церкви – в кожному разі «у місті» – і провадили емоційні бесіди про всілякі важливі цікавинки або цікаві важливі речі”, – пише Прохасько.

Наша карамельно-цукеркова історія нічому не вчить, бо цукерка не для поживи, а для катуляння в писку. Тому й продовжують катулятися в наших писках народні герої, які народними стали через нестримне бажання бачити героя там, де героїзмом і не пахло.

Галицькі німці видають чимало книжок, покажчиків, брошур, фотоальбомів з найцікавішими старими фотографіями з Галичини, збірники пісень і віршів, словники діалектів, розвідок про художників і їхні твори тощо.

“Незайве з мого боку уточнення: ОПУ – це Офіс Президента України. Коли Зеленський позбудеться влади, цю контору знову перейменують, але поки що вона зоветься саме так”, – пише Андрухович.

“В останні шкільні роки він зрозумів, що може бути будь-ким, але не хоче бути ніким із можливих. Для таких є один шлях – воїн. Щоби не марудитися ціле життя воїном у іншій личині, зробив правильний вибір – стати військовим”, – розповідає Прохасько

“Моя восьмирічна донька вперше нічого не спитала, і це, напевно, добре. Бо ж як, не порушуючи моральних норм, пояснити дитині зв’язок «шльопків» і свята Незалежності?” – пише Карпаш.

“Здавалося б, сучасна епоха мала демонструвати набагато вищий рівень розвою культури, аніж минула, однак усе навпаки. Те, що маємо зараз, – це жалюгідні руїни того, що колись було”, – пише Винничук.

“В новій міськраді має бути кістяк із бізнесменів, які вміють заробляти й рахувати гроші. Це дозволить заводити в місто додаткові кошти й контролювати, чи ефективно вони використовуються”

Колись, через багато років після служби у війську, в іншому житті та світі, я написав про Садгору, що «провмирав там шість найжахніших місяців». Такого слова – «провмирати» – в мові немає, це семантичний дисонанс. Можна вмирати, а можна і прожити. Провмирати – щось таке, ніби жити, з дня на день умираючи, але не вмерти. Хоч і це пояснення не цілком точне.

На середньому балконі живе Зіна. Уже сорок років життя нашого спільного подвір’я є стаціонарним театром одного актора – Зіни. Її привіз сюди з Росії бідолашний галичанин, який влюбився у щось небачене. Вона дійсно видатна – енергійна, нахабна, зверхня, говірка і дуже у тренді. Вона любить протистояння. Вона завжди наїжджає. Вона постійно відстоює свої права і додатково бореться за справедливість.

Виглядає, що білоруси проскочили нашу «помаранчеву» фазу та перейшли одразу до Революції Гідності. Цілком можливо, вони й нам ще покажуть шлях до наступних соціальних змін.

“Майданутий – це діагноз білоруського людожера. Він по-своєму інвалід Майдану, бо це – його невиліковна психічна травма, його розлад, істерія, паніка”, – пише Юрій Андрухович.

“Не звертайте увагу на граматику. Тепер бачу парадокс – рідну мову ми вчимо з пеленок, у 6-7 років вже непогано нею володіємо, а граматику починаємо вже у школі”, – пише Карпаш.