“Як оповісти дитині такі речі, які сам допетрав, коли вже перестав дитиною бути. Перестав, бо допетрав”, – пише Тарас Прохасько

“Серед своїх найбільших гріхів мало не найбільшим моя мама вважала той, що не привила нам з братом глибинного християнського світогляду і практикування. Карала себе за те, що у сімдесятих мало займалася нашою катехизацією”

“Не маємо підстав розслаблятись, адже удари росіян не припинились, а енергетична галузь уражена серйозно”, – пише Максим Карпаш

“Якщо існує любов до Батьківщини, боги безсилі у своїх інтригах і намірах”, – пише Портников.

“Зрештою, людська природа – і всіх разом, і кожного зокрема – завжди прагнула балансувати між двома грубими згубша станами”, – пише Тарас Прохасько

Цього разу колонка Тараса Прохаська – про моторошне усвідомлення крихкості життя

“Так от, попри все, мені здається, я відчуваю, що ми вигребемо”, – пише Зоя Казанжи

“Ця війна народила історичну Україну.Тобто таку, яка аж тепер стала повноцінним історичним народом. Досі цього не було”, – пише Тарас Прохасько

“Одною з найхарактерніших рис того кота була така прадавньо-фісософсько-богословська побутова річ, що він уникав імені…”

“Впродовж років я неодноразово був йому вдячний за те, що мав у кишені ножа”, – пише у своїй черговій колонці Тарас Прохасько

У часі війни ліпше читати те, що було перед війною, – аби нагадати собі, за що ця війна, пише Прохасько

“В якийсь момент зрозумів, що я перетворився на марґінала, бо почав уникати зібрань, де курити стало непристойно”, – пише Тарас Прохасько

Я був з мамою до самого кінця. Від свого початку. Але я був з мамою, а не під мамою.…

“Замість сказати останньому політикові ХХ сторіччя “дякую” за те, що ми вижили у війні з жорстоким сусідом, дорікаємо йому за те, що ми цієї війни досі не виграли”

“Тато сказав, що передовсім фортепіано. Тож вісім років я відбував каторгу. Добра життєва школа – часом стається таке, що за помилки треба відповідати максимально…”