Впродовж п’яти днів у Івано-Франківську відбувався перший масштабний мультикультурний фестиваль Porto Franko Гогольfest. Він поєднав у собі столичний пафос київського Гогольfestу та амбітність франківського PortoFranko.
Якби не палац…
Почнемо, мабуть, з того, що свято вдалося. Програму розпирало від подій на будь-який смак і гаманець. У Художньому музеї, філармонії та драмтеатрі заходи були платними, однак діяло ще багато локацій з безкоштовними мистецькими акціями. Щодня з 12 години і до пізнього вечора українські та навіть закордонні митці співали, малювали, читали, розповідали, «театралили» і навіть виконували оперні арії. У рекламній кампанії, яка докотилася до Києва, активно запрошували відвідати «Місце сили» у Франківську. Саме під таким гаслом провели фестиваль. Потужний мистецький десант мав перетворити обласний центр, розташований по дорозі в Карпати, на культурний центр — «місце сили», туристичного та економічного розквіту. І хоч туристів було небагато, але організаторам вдалося залучити гостей, які приїхали спеціально на фестиваль.
Тож, з 8 по 12 червня на 17 локаціях майже одночасно працювали митці в семи різних напрямках: екологія, література, візуальне мистецтво, кіно, театр, експериментальна, класична та альтернативна музика. З-поміж найцікавіших територій можна виділити палац Потоцьких, де куратор еко-програми Марія Пахолок намагалась прививати дорослим і дітям любов до природи та навчала жити у гармонії з довкіллям. А одного вечора на невеликій сцені у дворі палацу франківський театр поставив «Три сестри».
Можна сказати, що палац Потоцьких став «фішкою» фестивалю. Адже саме про відновлення палацу йшлося влітку минулого року, коли облрада запросила до міста Влада Троїцького, відомого режисера київського театру «Дах» та натхненника фестивалю сучасного мистецтва Гогольfest. Тоді від нього хотіли почути, як врятувати від занепаду історичну пам’ятку.
Троїцький одразу запропонував робити мультикультурний фестиваль. Ідею підхопив директор облмуздрамтеатру Ростислав Держипільський.
Далі потрібно було створити вражаючу легенду. Тут допоміг Тарас Прохасько з колонкою «Порт Франківськ», в якій автор описує наше місто як порт на березі колишнього Карпатського моря. Легенда Тараса Прохаська ще 2010 року знайшла відображення у фестивалі Porto Franko, організаторами якого були Роман Григорів та Ілля Разумейко. Тож ініціаторам нового фесту нічого не залишалося як об’єднати потенціал двох фестивалів у Porto Franko Гогольfest. Так і утворилася шалена творча команда організаційного комітету, яку очолили Ростислав Держипільський, Максим Демський і Роман Григорів.
До театру — в мереживі
Про програму фестивалю можна писати довго. За п’ять днів франківці мали змогу відвідати понад 100 різноманітних атракцій. Цікавим і незвичним було відкриття фестивалю. Хор «Галицькі передзвони» співав з балкону ратуші під акомпанемент Національного президентського оркестру. В холі залізничного вокзалу виступила оперна співачка Олена Бєлкіна. Згодом музиканти президентського оркестру ще й виступали у маршрутках міста.
Кожного дня мистецьке свято закінчувалося грандіозним концертом на Вічевому майдані. Для франківців грали відомі гурти: українські Dakh Daughters, Panivalkova, та Onuka, литовці Beissoul&Einus, україно-білоруси Brutto. Очевидно, що Вічевий майдан став найбільш популярною локацією. Над вечір тисячі людей сходилися до сцени, щоб почути відомі музичні хіти. Однак й інші локації не залишилися поза увагою.
Драмтеатр на ці дні відкрив нові простори. Так, прес-конференцію для журналістів організували на даху театру, в підвалі провели читання поеми Олени Герасим’юк «Тюремна пісня», а у фойє відбувся один з найбільш незвичних та інтригуючих перформансів фестивалю.
Відвідувачі в піжамах цілу ніч провели на матрацах «Укрзалізниці» слухаючи тексти Тараса Прохаська під акомпанемент відкритого ансамблю «Palimpsest». Піжамний дрес-код кожен сприйняв по різному, тож деякі екстравагантні відвідувачки прийшли до театру у мереживних сорочках. Такого театр точно ще не бачив.
Одним із головних досягнень програми візуального мистецтва стало відкриття виставкової зали в оновленій «Друкарні» на заміну заїжджим ярмаркам товарів.
Великого галасу наробили чотири мурали (стінописи), які куратор візуальної програми Дар’я Кольцова створила разом із запрошеними художниками.
«Мені хотілося показати альтернативу «коням, дитячим портретам», тому ми одразу сфокусувалися на абстракції й пост-графіті, — пояснює Дар’я Кольцова. — Нашим завданням був різносторонній і водночас цілісний проект з чотирьох стін».
Однак те, що вийшло, в результаті викликало шквал обговорень. Виявилося, що коники і дівчатка цікавлять франківців більше, ніж абстракція. Відтак головний архітектор міста, директор департаменту містобудування та архітектури Дмитро Нижник ініціював створення комісії, яка має дати муралам мистецьку оцінку…
Що далі?
На фестиваль, закручений навколо відродження палацу Потоцьких, обласна влада виділила з бюджету 95 тис. грн. Сума теж трохи наробила галасу, адже не всім місцевим фестивалям щастить з грошима.
Решту бюджету покрили благодійники — фонд Олександра Шевченка «Новий Івано-Франківськ» і фонд Анатолія Матвієнка «Україна Інкогніта». Вони стали генеральними партнерами фестивалю. Як розповів Ростислав Держипільський, бюджет Porto Franko Гогольfest склав понад 2 млн грн. Якщо порівнювати з Porto Franko, який у 2010 році зібрав 150 учасників із шести країн, то цьогорічний обійшовся значно дорожче. Натомість, за словами Романа Григоріва, він і втричі масштабніший.
«Бюджет PortoFranko був 300 тисяч, а тут — вдесятеро більший. Однак я б хотів, щоб Івано-Франківськ асоціювався саме з PortoFranko, щоб цей фестиваль набув національного значення, — каже Роман Григорів. — Присутність Троїцького та його команди сформували потужний фронт, їх присутність була важливою. Люди на Porto Franko Гогольfest відкрили новий Івано-Франківськ. І хочеться, щоб не вийшло, як у татарів — набігли та й поїхали, фестиваль відбувся — і забули. Діючі проекти, які залишаться, такі, як «Друкарня», будуть притягувати сюди музикантів, туристів, можна буде запрошувати і артистів, і глядачів з усього світу».
Роман Григорів стверджує, що є багато підстав зробити наступного року ще яскравіший та ще більший фестиваль. Потрібно лише залучити якомога більше уваги до міста, щоб зробити його культурним центром.
Comments are closed.