Туристам дуже подобається наша площа Ринок. Особливо її західний бік, де старі кам’яниці утворюють струнку лінію. Хоча ті кам’яниці не такі вже й давні. Наприкінці 1980-х старі аварійні будинки розібрали та відбудували із дотриманням історичного стилю.
Автентичними залишилися тільки дві кам’яниці на флангах кварталу. Одну з них, Галицька, 9, ми бачимо на поштівці станиславівського видання «Артісти» 1905 року. Між іншим, цього ракурсу ще ніхто не бачив, листівка друкується вперше, пише Репортер.
На найдавніших планах Станиславова XVIII століття цей квартал уже був щільно забудований. Перші будинки були дерев’яними, до наших часів не збереглися. Час спорудження цієї кам’яниці теж достеменно встановити не вдалося. Відомо, що у 1848 році вона вже стояла.
Архітектор Людмила Яковина так описує будинок:
«Триповерховий, по фасадах п’ятивіконний. У плані замкнутої конфігурації з внутрішнім двором, має два зрізаних роги з вікнами. В основу зв’язку між приміщеннями покладено коридорний принцип планування. Фундаменти бутові, стіни цегляні, отиньковані. Перекриття плоскі, дахи вальмові*, на дерев’яних кроквах, покрівля — черепиця. В архітектурі простежуються риси класицизму і ампіру. Монументальності будинку надає великий карниз, декорований модульйонами** і ліпниною».
У 1822 році парцеля і попередня недовговічна забудова на ній належали Лейбу Ейнгельштейну. Потім тут звели зазначену кам’яницю, власниками якої від середини ХІХ століття значаться Етель Перль із братом. Саме їм довелося відновлювати будинок після «мармулядової» пожежі. Згодом нерухомість у Перлів купує багатий домовласник Францішек Худерський, який вже мав кам’яницю на площі Принцеси Гізели (тепер Незалежності, 5).
На межі століть господарем будинку був доктор Затей, а від 1900-х і аж до совітів — Генрієтта Бреннер.
Приміщення першого поверху, що мали великі вітринні вікна, винаймали різноманітні крамниці й заклади сервісу. На старовинних поштівках можна розібрати вивіски «Фризер», «Дамські капелюшки» та «Заклад товарів приватних» (скоріш за все, то був комісійний магазин).
У роки Першої світової будинок зазнав пошкоджень від артилерійських обстрілів. Держава оцінила збитки у 8995 корон, тож Генрієтта Бреннер отримала незлу компенсацію. Міський будівничий Ян Шпорек так описував споруду в червні 1918-го:
«Кам’яниця триповерхова, дах критий бляхою. Має три фронти. На першому поверсі крамниці, на другому і третьому — помешкання. Підлоги в покоях паркетні, каміни кахляні».
А хто жив у згаданих помешканнях? Останній польський перепис 1939 року зазначає, що тоді у будинку було лише п’ять квартир. Компанія мешканців підібралась достойна: інженер-хімік, співвласник нафтоперегінного заводу і мільйонер Олександр Габер, чиновник фінансової палати Марковський, купець-ювелір Шпігель, адвокат Бухвальтер та окружний суддя-пенсіонер Кальмус з сім’ями.
У радянський період верхні поверхи залишилися житловими, а внизу містились транспортно-експедиційне агентство та заклади громадського харчування.
1 липня 1991 року уперше в ефір вийшло міське телебачення «Канал-40» (пізніше «Канал-402»), офіси і студія якого розмістилися на другому поверсі будинку. А на першому нині працює ресторан «Франко», який двічі, з перемінним успіхом, перевіряла відомий «ревізор» Ольга Фреймут. Між іншим, до Івана Франка назва закладу не має жодного стосунку. Це французьке слово означає — «вільний».
* вальмовий дах — різновид даху з чотирма схилами, де торцеві схили (вальми) мають трикутну форму.
** модульйон — архітектурна деталь у вигляді кронштейна, яка підтримує винос карнизної плити.
Comments are closed.