За правління цісаря Франца І проводилась грандіозна інвентаризація майна імперії, яку історики назвали Францисканською метрикою. Станиславів теж підпав під ревізію, пише Репортер.
Поштівка з колекції Володимира Шулепіна
Фото Ігоря Гудзя
У 1822 році на початку вулиці Січових Стрільців були земельні ділянки 192 2/4 та 197 2/4, що являли собою одну поперечну смугу до теперішнього Вічевого майдану та належали вірменину Гнату Торосєвичу. Приблизно там, де зараз праве крило будинку №7, стояла невеличка міщанська хатинка. У 1857-му, після Торосєвича, власницею будинку і парцелі фігурує Розалія Гіллєнбранд, а у 1870-х — доктор медицини Вольф Бреннер. У наступному десятилітті з боку плацу Франца Йосифа шановний ескулап збудував триповерхову кам’яницю (Вічевий майдан, 3) і таким чином став господарем ледь не половини кварталу. Серед мешканців його будинку був і власник млина на Бистриці Солотвинській Озіяш Блюменфельд.
А далі відбувається дивна метаморфоза — у 1890-х квартирант стає власником. Чи Блюменфельд купив будинки у Бреннера, чи успадкував, одружившись, скажімо, на його доньці, історія замовчує. У березні 1895-го мельник оголосив у магістраті, що з настанням весни починає спорудження нової кам’яниці з боку нинішньої вулиці Січових Стрільців, а у вересні наступного року її вже здали в експлуатацію.
За архітектурними ознаками будинок має виражені риси еклектизму. Центральну частину пронизує арковий проїзд у внутрішній двір. Характерними особливостями будинку є коринфські півколони на високих п’єдесталах. Дві з них підтримують трикутний фронтон, ще пара розміщена обабіч — у простінках. Цікаво, що збудована у 1896 році кам’яниця Блюменфельда залишається наймолодшою спорудою у кварталі.
Старовинна поштівка зафіксувала напис «Гранд» на правій торцевій стіні кам’янці. Це реклама кав’ярні, яка з’явилася тут одразу після відкриття кам’яниці. Її тримав Якуб Маргулєс (1864-1912), який разом із родиною жив у цьому ж будинку. Він був засновником і багаторічним очільником «Товариства шинкарського» у Станиславові, а його «Гранд» вважався тоді найпрестижнішим закладом міста. Там не лише пили каву, але й грали у карти. Про свою цінову політику кав’ярня інформувала клієнтів через газети. Так, у «Кур’єрі Станіславовскому» за 18 листопада 1906 року повідомлялось, що з 1 грудня кав’ярні «Гранд», «Централь» та «Імперіал» піднімають ціну «на білу каву, чай і чорну каву на 4 геллери за склянку, а на чарку рому до чаю — на 2 геллери». Причиною стало підвищення цін у закладах «Уніон», «Едісон» і «Габсбург», яке відбулось ще минулого року…
Маргулєс був не єдиним мешканцем будинку — на верхніх поверхах були квартири на шість родин. Після Першої світової старий Блюменфельд помер, його наслідував син — адвокат Максиміліан — згодом голова асоціації єврейських адвокатів Станиславова. У 1936-му він зробив у будинку капремонт будинку і перепланував квартири з більших на менші. З цією метою просив у Комітету розбудови міста кредит на 26,5 тисяч злотих. Схоже, гроші він отримав, адже в 1939 році тут уже проживали вісім родин, а ще дві квартири були не зайняті. Сам власник жив на Собєського (Січових Стрільців), 70.
Кав’ярня «Гранд» канула в Лету. За Польщі звісток про неї більше не зустрічається, проте активно рекламуються «Будинок тканин та одягу» Владислава Щепанського і склад порцеляни, фаянсу, скла та електроламп Казимира Орковського, що працювали на першому поверсі.
Совіти кам’яницю націоналізували. Згідно з інвентарним описом 1939 року, будинок мав 27 кімнат, 14 кухонь, чотири крамниці, 12 пивниць у підвалі. НКВС Блюменфельда не чіпало. Він разом із колегами-адвокатами загинув у числі перших при розстрілі гітлерівцями єврейської інтелігенції 4 серпня 1941 року.
