Науковці кафедри біохімії та біотехнології пішли по франківських школах. Вони показують дітям, як можна витягнути свою ДНК на паличці та які відкриття допомагають робити звичайні дрозофіли й миші. Мета доволі проста – з одного боку хочуть пробудити в дітей інтерес до експериментальної біології та знайти майбутніх колег, а з іншого – показати, що у Франківську є наука світового рівня. Про результати й перспективи – у розмові із завідувачем кафедри, одним із найвідоміших біохіміків України, завідувачем кафедри біохімії та біотехнології Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, професором Володимиром Лущаком.
«Ми бачимо чудових дітей, якщо хтось скаже, що таких нема – не слухайте їх!» – каже Володимир Лущак
– Пане Володимире, звідки взагалі виникла ідея іти по школах з демонстраціями?
– Університет без доброго студента – не університет. Як і без доброго викладача, з визнаним науковим авторитетом світового ґатунку. Із часу утворення кафедри у 2002 році ми працюємо з учнями, школами, але цього року вийшли на якісно новий рівень. У 2015-му виникла ідея не лише пройтися по школах, а й організувати у нашому місті демонстрацію біологічних дослідів. Аби зацікавити і дітей, і батьків, щоб люди дізналися про нас.
Річ у тім, що біохімія у Франківську розвивається відносно недовго, але ми вже вийшли на добрий світовий рівень. Більше того – всі викладачі кафедри, лаборанти, наукові співробітники працювали за кордоном: викладали у Фінляндії, Бразилії, Канаді, Швеції, Німеччині, Польщі… Тож зараз ми вирішили скористатися цим досвідом.
Ще одна дуже важлива причина – в Україні цього року вперше у правилах прийому до Прикарпатського університету включений такий пункт, як прийом на напрям «біологія» за спеціалізацією «біохімія». Мої колеги з інших університетів України тільки кажуть – бажаємо успіхів, якщо вдасться вам, то й ми спробуємо.
– Як обирали школи?
– Ми намагались вийти на рівень міста, області, але дуже важко долати бюрократію. Тому пішли простішим шляхом. Ми знаємо школи, які готують добрих студентів і з якими ми раніше вже співпрацювали. Це Перша українська гімназія, природничо-математичний і фізико-технічний ліцеї, школа-ліцей № 23 Прикарпатського національного університету. Це чотири школи, де ми вже були. І, до речі, були дуже приємно здивовані рівнем учнів – діти ставили надзвичайно серйозні, професійні запитання! Студент, який ставить такі питання, це добрий студент. Гірше, коли він очікує, що викладач, як у колбу, заллє у нього знання. Останнє називаю – паразитарна совкова ідеологія.
– Що саме показували та якою була віддача від дітей?
– Один із дуже популярних дослідів – з ротової порожнини береться епітелій, потім це поміщається у пробірку, додається певний реагент і, струшуючи вміст пробірки, можна побачити власну ДНК або ж навіть витягнути її на паличці. Показували різні кольорові реакції – от є барвник, додали до нього щось, що має вільні радикали, і забарвлення зникає. Або ж біологічний реактор – насипаємо у колбу дріжджі, додаємо пероксид водню і закриваємо повітряною кулькою. Кулька надувається.
Біохімія апріорі не може бути не цікавою, це як магія, просто ми знаємо, як вона працює. Ми показували під мікроскопом різні лінії плодової мушки-дрозофіли, мишей демонстрували. І це викликало інтерес. Усі наші зустрічі займали по 2-3 години. Я дивився на своїх молодих колег, які працювали з дітьми за столами, і бачив живе спілкування. Одні не хотіли йти, інші – не хотіли їх відпускати.
– А як щодо реальних перспектив тих, кого ви зацікавили та які схочуть стати вашими студентами?
– Наша проблема в тому, що ми не популярні. Чимало батьків і вчителів навіть не знають, що тут є наукова школа світового ґатунку, яка готує фахівців міжнародного класу. Я можу сказати, що ті студенти, які закінчили нашу кафедру та хотіли знайти роботу за фахом, її знайшли. Найбільш амбітні працюють у науці, є у київських університетах, львівських, є у Канаді, Фінляндії, Швеції, Німеччині, Польщі, Штатах… Це ті, хто вирішив присвятити себе науці. Кому ж з різних причин це не пасувало, ті зайняли дуже непогану нішу в місті та області. Дехто працює у школах, дехто в університетах. Інша ніша – це, насамперед, медичні діагностичні лабораторії. Ще одна – виробничі лабораторії агропідприємств, санстанції, станції очистки води, переливання крові. І відгуки про їхню роботу дуже добрі.
Зустрічі науковців зі школярами тривали по 2-3 години – ніхто не хотів розходитись
– Ви й надалі будете продовжувати такі демонстрації?
– Так, хоч тиждень відпочинемо і вперед. Ось коли були у школі № 23, там були двоє депутатів міськради. І вони запропонували організувати таку наукову презентацію на «День науки». Бюрократичну частину обіцяли взяти на себе. Не просто от з лозунгами – «ми найкращі!», а щоб реально показати всім, що у місті є наука, що ми не периферія, що до нас їдуть вчитися. Цього року буде вже четверта українська школа з біохімії. На нашій кафедрі читали лекції науковці з Канади, США, Великобританії, Швеції, Польщі, Німеччини, Угорщини…
– І як має виглядати цей «День науки»?
– Наукове шоу. Думаю, це має бути перед Ратушею, там є доступ до інфраструктури, місту нескладно поставити кілька наметів і подовжувачів для подачі електроенергії, а решту ми зробимо самі. До цього почину вже доєдналися фізики, з якими ми були у фізико-технічному ліцеї. Можуть хіміки та всі інші, хто має що показати і захоче це зробити для рідного Прикарпаття.
Розумієте у чому проблема? Ми бачимо чудових дітей, якщо хтось скаже, що таких нема – не слухайте їх! Біда в тому, що більшість цих прекрасних дітей готується на експорт, відбувається відтік мізків. У нас не було жодного правдивого заходу, принаймні я не чув, на якому б гучно заявили – у нас є прекрасні молоді голови, давайте подивимося, чого вони варті. Якщо варті – то що вони можуть зробити для рідної Галичини? Настав час зрозуміти, що галичани не лишень раби і пристосуванці, спадкоємці тих імперій, які в різні часи володіли нашою землею. Ми мусимо показати собі і світу, що в нас є наука! Галичани цього варті!
Comments are closed.