“Репортер” публікує десяту історію кохання у своєму конкурсі Love is…. Розкажіть нам свою реальну чи вигадану історію, збирайте лайки та вигравайте чудові призи. Конкурс приурочений до Дня святого Валентина. Всі умови конкурсу дивіться за цим посиланням.
Моя опора, мій друг, моя половинка
Любов зароджується у сніжну погоду, за поїданням піци, попиванням віскі, за говорінням про фільми, погоду, навчання, роботу, у соцмержах, у скайпі… Любов зароджується у тих серцях, які створені один для одного ще на небесах.
Я зустріла коханого взимку. Подруга вкотре потягла мене гуляти, взяла двох друзів і ми пішли у більярд. Тоді Він був просто веселим хлопцем, якого я побачила вперше. Зовсім чужий, але чимось і рідний. Веселі розмови з ним ставали все частішими, так ми почали спілкуватися щодня.
Коли святкували Новий рік разом, я навіть не припускала, що з ним у мене все може бути серйозно. У гучній компанії було весело, нас було багато за святковим столом. Феєрверки, бокали шампанського, жарти. Але вже тоді було незвично тепло у серці, коли зустрічались поглядами. Тепло від того, що він поруч.
Любов – це коли відчуваєш, що людина твоя. Рідна.
Вже рівно через рік Він стояв на коліні, просив мене за дружину, за вірну людину, за щирого друга. Кілька місяців до весілля минули, як день. Голова йшла обертом від підготувань і хвилювань.
П’яте вересня. Я у білій сукні читаю молитву і радуюсь святу, ми у храмі схиляємось перед Господом Богом, говоримо клятви, тепер ми навічно.
І нехай хтось каже, що любов буває лише у книжках, чи вона згасає, чи можна любити кількох – це не так. Любов – це великий подарунок і ласка Божа, це чудо, яке потрібно плекати все життя.
Я щаслива, що він завжди поруч – моя опора, мій друг, моя половинка.
Вікторія Ворох
Голосуйте за цю історію за цими посиланнями: Facebook/ВКонтакте
Comments are closed.