Цей день в історії Майдану. 8 грудня 2013 року (ВІДЕО)

Вже два роки пройшло від подій Євромайдану, протестів, які згуртували українців з усіх куточків країни. Небайдужі активісти виходили на майдани та площі своїх міст, але згодом романтика революції з піснями й танцями перейшла у криваві розгони. Пропонуємо пригадати події 8 грудня 2013 року – що відбувалося у столиці та в Івано-Франківську.

На заздалегідь оголошений «Марш мільйона», або ж Народне Віче, на Майдані Незалежності в Києві зібралися за різними оцінками від кількадесят до кількасот тисяч людей.

Хроніка Майдану. Як усе починалося.

Зі сцени виступали як політичні так і культурні і духовні діячі. Голова політради ВО «Батьківщина» Турчинов зі сцени оголосив намір блокувати решту урядових будівель та встановлювати наметові містечка на вулицях урядового кварталу.

Опозиція дала Януковичу 48 годин на виконання вимог Майдану, пообіцявши блокувати його резиденцію Межигір’я.

Максим Кицюк, студент, один із лідерів франківського Євромайдану:

 «Я нині багато думаю над річницею. Чітко усвідомлюю лише кілька речей. Насправді Революція гідності ще не відбулася, адже передбачала набагато фундаментальніші зміни у суспільстві, не лише стосовно студентів і зміни влади. Вона мала на увазі зміну кожної людини всередині. Змінюючи себе – змінюємо суспільство.

Ця революція принесла багато болю тим родинам, які втратили героїв. Прикро, що досі немає покараних, а підозрюваних відпускають з підпискою про невиїзд. Це величезна проблема багатьох систем: судової, правоохоронної, які вимагають реформ.

Є великі плюси, що українці все ще готові змінюватися і готові щось робити. Це видно по волонтерах, завдяки яким існують добровольчі батальйони, функціо­нує армія.

Багато говорять, що у нас війна, і ми не можемо робити реформи. Це хибна думка. Кожен у державі має виконувати свої обов’язки».

По завершенні офіційної частини заходу мітингувальники рушили на вулиці урядового кварталу, де створили та збудували кілька блокпостів та барикад, зокрема на вул. Грушевського, Лютеранській, Круглоуніверситетській та перехресті Шовковичної і Богомольця.

Надвечір кілька невідомих активістів під мовчазне спостереження міліції ручним способом із застосуванням тросів повалили пам’ятник Леніну на бульварі Шевченка на Бесарабці в Києві.

Охорона Євромайдану затримала провокатора, який намагався розпочати бійку з представниками міліції. Ним виявився капітан УДО Литвак Іван Олександрович, який мав при собі спецзасоби (рацію та табельну зброю) і підтвердив, що під час затримання він перебував при виконанні службових обов’язків. Озвучити отриманий від свого керівництва наказ він відмовився.

Вечірній Майдан в Івано-Франківську. Фоторепортаж

Український журналіст Віталій Седюк у прямому ефірі новин «Росія 24» на Майдані в Києві передав телеканалу «Росія 24» і Кисельову «Оскар» за брехню.

 Майдан. Погляд збоку. З редакційної пошти:

Спершу хочу пояснити, чому збоку. Причина перша: я не прихильник Євросоюзу, принаймні, зараз. До європейських цінностей нам ще рости і рости. Не знаю, як сьогодні, а 18 років назад, коли я був на заробітках у Польщі, я відчував себе людиною другого сорту. Та й асоціація з Євросоюзом для України не пройшла би безболісно, маємо приклад Болгарії.

Причина друга: «Хто не скаче, той москаль.» Я не знаю, яке значення в слово «москаль» вкладає автор цього гасла, але на заході України «москаль» – синонім слова «росіянин». Я – етнічний росіянин і ніколи цього не соромився. Я вважаю, що таке гасло міг придумати або добре проплачений провокатор, або даун у третьому поколінні. Ситуація вимагає об’єднувати країну, а тут одним махом образливим закликом відкинули вбік купу людей, бо ж я не один такий. Ще мене обурила реакція мітингувальників: ніхто з них не поставив провокатора на місце, всі скакали. А саме через таких «аффторів» і називають нас в Росії «майдаунами» і «укропітеками».

Причина третя: лідери. Хвиля народного обурення, як і океанська хвиля, несе на собі багато сміття. Мені прикро бачити в перших рядах Зиновія Шкутяка, Богдана Боровича, Віктора Анушкевичюса. Якщо мені хтось скаже, що то чесні люди й патріоти, то я тій людині, звісно, в обличчя не плюну, виховання не дозволить. Але й не повірю. Ще одне: хто-хто, а Анушкевичюсне мав права йти у відпустку. Якщо порівняти Україну з морем, наше місто з кораблем, а Віктора Андрюсовича з капітаном, то не може капітан в бурю покидати свій корабель! Тим більше, що його на цю посаду обрала громада, а не призначила партія Регіонів. Про Василя Поповича я взагалі не хочу говорити. Замість закликати підприємців не платити податки закликав би краще пікетувати держказначейство. Але йому страшно, бо то вже пряме порушення законів.

Мені скажуть: ось такі, як ти, байдужі… і т. д., і т. п. Дозвольте відповісти: таких, як я – більшість.

Але ми не зрадники народу. Ми просто не бачимо, за що боротись, хоча режим Януковичадістав усіх, і мене також. Є інші. Я думаю, ні для кого вже не секрет, що і з нашої області за розпорядженням адміністрації Чуднова відправляють автобуси на Київ з учасниками Антимайдану. Такса для тушок стандартна – 200 грн. в день. Хто їде? «Москалі»? Одиниці. В основному це «щирі українці», які бояться втратити свої посади у владі… Особисто я не поїхав би й за десять тисяч, хоча я людина бідна.

Тепер про Київ. Ганебний розгін учасників мітингу 30 листопада збурив усю країну. Не за Євросоюз там стоять люди, принаймні, не тільки за Євросоюз. Вони стоять там за свою честь і гідність, і це треба розуміти. На фоні народного гніву опозиція виглядає, м’яко кажучи, непереконливо. ЇЇ лідер Тягниклинюк досі не визначився, котра з трьох його голів візьме відповідальність за ситуацію й поведе людей до перемоги. Йому здається, що він контролює ситуацію, він ставить ультиматуми бандитам і не виключає можливості по виконанні умов ультиматуму сісти за переговори з Регіонами. Але скажіть: коли це скот домовлявся з заготівельниками м’яса? Ми, тобто народ України, для олігархів – найзвичайнісіньке бидло. Просто сильний, небезпечний звір, якого необережно випустили з клітки і тепер його треба зацькувати «Беркутом» і вказати йому його місце.

Позиція уряду, Президента й правлячої партії, безумовно, свідчить про це. Вони гнуть своє, плюючи на Євромайдан отруйною слиною. Революції так не робляться. Читайте класиків. Можна багато чого закинути Володимиру Ульянову, але одне він знав чітко: як робити революції. Революція приречена, коли вона починає захищатися. Потрібні перемоги, хай невеличкі, але щодня. А на Майдані ситуація практично не міняється.

Задам природне питання: кому вигідне було побиття «Беркутом» мирних мітингувальників і журналістів? Європі? Повна дурня. Європі потрібна стабільна Україна – надійний транзитер газу. Сполученим Штатам? Теж ні, там за загальнолюдські цінності горло перегризуть. Росії? Можливо, але чому б? Адже Росії вигідний Янукович, бо колишній кедебіст Вова може легко керувати колишнім зеком Вітею. Просто шантажем. Щось він таке знає про нашого Гаранта… Але про Росію пізніше. Опозиції? Я чув дебільну думку, що це можливо, бо саме ця акція «Беркута» й розпалила Майдан, який уже почав був спадати. Але ні й ще раз ні, що б там не п…в Захарченко. Опозиція не керувала «Беркутом», до того ж, надто розгубленими виглядали її лідери, щоб запідозрити їх в організації такої провокації. Навіть Тягнибок.

Лишається п’ята сила – вітчизняні олігархи, інтересам яких і служить уряд Азарова й ПрезидентЯнукович, ті самі олігархи, які мають «контрольний пакет» – на 10 перших сімей держави припадає 38% національного доходу! На перший погляд, ситуація на Майдані їм також невигідна. Але то тільки на перший погляд. А якщо задіяти мозок, адже недарма нам Господь дарував його? Копнемо трохи глибше. Як уже відомо, економіка України на межі краху, золотовалютні резерви майже вичерпані, купа зовнішніх боргів, а місцеві бюджети постійно відчувають нестачу коштів. І єдина надія уряду – дешевший газ із Росії. Але Путін не спішить. Який дурень стане продавати дешевше, коли можна продати дорожче? А ще, у випадку, якщо Україна підпише угоду з Європою, можна й передоплату вимагати… Яка передоплата, якщо Україна й так у боргах по вуха?! Азаров не бачить виходу.

Цю зиму Україна ще так-сяк перезимує, газ у сховищах є, а наступну? Звідси й відмова від курсу на євроінтеграцію, в надії, що Росія піде назустріч нашому «пахану». А якщо все-таки ні? Уявляєте, якщо на сході України люди зрозуміють, що їхня стабільність, робота й зарплата, за які вони сьогодні так тримаються і які вони (як їм здається) захищають, виступаючи проти Майдану, луснули й зникли, як мильні бульбашки? А це неминуче сталося б наступної зими, якщо Росія на поступки не піде. Ось тоді би був Євромайдан! Без жодних шансів для влади. Очевидно, щось таки не склалося у Януковича з Росією, і тоді влада зробила «хід конем»: заслала своїх провокаторів на попередньо добре вимордуваний «Беркут» і спровокувала сьогоднішню ситуацію. Випустила з клітки «звіра», з надією, що той пограється в революцію, розчарується і не вийде на майдани наступного року. Саме завдяки розчаруванню людей у Помаранчевій революції влада свого часу й провела свої ганебні антинародні реформи, народ просто не знайшов у собі сил згуртуватися для організованого опору. Влада порахувала, що так само вийде й зараз. І я думаю, ці розрахунки фахові. Вони прекрасно знають свої сили й передбачають ситуацію, принаймні, на два ходи далі, ніж опозиція, яка ризикує отримати дитячий мат.

«Регіони» неухильно гнуть свою лінію, і я не бачу, чим опозиція може їм у цьому завадити. Варто поглянути на спокійні пики Єфремова, Лукаш, Королевської, Азарова і Гаранта, щоб зрозуміти: «Регіони» контролюють ситуацію. Або, принаймні, думають, що контролюють. Та ще й підкидають у топку народного гніву провокаційні заяви й судові рішення, щоб підтримати потрібний «градус». Тому й нема в опозиції лідера, тому такі розгублені очі в Яценюка, тому й Тягнибок, принаймні, на початку, не дуже горлав з трибун… На крайній випадок, влада готова «пожертвувати» кількома фігурами, тобто, міністрами, задля своєї перемоги. Сподіваюся, вони хоча б не планують застосовувати вогнепальну зброю. Єдине, чого побоюється влада – переміни настроїв у самій міліції і «Беркуті».

Тобто, ми прийшли до парадоксального висновку: нинішня революція передчасна. Вона мала статися через рік, а зараз, як гадає влада, приречена на поразку. Та людей з Майдану вже не розігнати навіть опозиції. Вже пізно, тому лишається одне: грати за сценарієм влади.
Але не хотілося б закінчувати на такій сумній ноті. Тому що крім Європи, Америки, Росії, олігархів і опозиції є ще шоста сила. Могутня й нездоланна. Ця сила – український народ. Джерело влади. Не «майдауни» і не «укропітеки». Зараз під дощем і снігом захищають своє право на гідне життя Люди. Саме так, з великої літери. Я маю надію, що ці Люди сильніші, ніж це передбачила влада. І якщо їм бодай трохи вдасться змінити ситуацію на краще – честь їм і слава.

Ще – побажання Олегу Тягнибоку. Шановний лідере: фільтруйте базар. Своїм нестриманим язиком ви принесли Майданові шкоди не менше, ніж провокатори. Ви вже налаштували проти себе (читай: проти Майдану) всіх російськомовних. Тепер ще й комуністів. Маю на увазі рядових. Тисячі цих людей могли би стояти разом з Вами на Майдані! А зараз? Дякуйте, якщо вони займуть нейтральну позицію, а якщо встануть під біло-блакитні прапори?! На Вас, Олеже, лежить величезна відповідальність. Думайте.

З повагою, Андрій.

P.S. Сьогодні все ж таки пішов на Франківське Віче й віддав свої 200 грн. на організацію відправлення автобусів на допомогу Київському Майданові. Тепер у моїх дітей буде бідніший Миколай. Та якщо ці гроші допоможуть хоча би двом-трьом Людям вистояти зайвий день на Майдані – я не шкодуватиму. Дуже хочеться повірити в диво.