Я готова визволяти свою землю зі зброєю в руках – кримська татарка після полону

Київ – Мабуть, вона єдина кримська татарка, яка вже двічі потрапляла до полону бойовиків. Вона возить гуманітарну допомогу на Донбас і займається обміном військовополонених. Вимушена переселенка з Кримського півострова закликає зупинити кров і ворожнечу, і продовжує вірити, що скоро все повернеться на свої місця, а Крим – до складу України.

«Крим.Реалії» застали Гайде Різаєву, уродженку Криму та активістку Євромайдану, за приготуванням чебуреків у колі друзів і родичів, які в Києві зустрічали її з полону. Гайде розповіла, що до анексії Криму вона 10 років пропрацювала в суді, отримала звання «Заслуженого юриста Автономної Республіки Крим». Євромайдан і наступні події змінили її життя. Спершу кримчанка займалась пошуком житла для переселенців, а потім вирушила до зони бойових дій…

– Як Ви потрапили до полону і хто допоміг звідти вирватись?

– Ми планували відвезти гуманітарну допомогу нашим батальйона. І 22 липня минулого року були затримані на одному з блокпостів ЛНР. У полоні перебувала три з половиною місяці. У жовтні мене обміняли на сепаратистів, зустріла мене група з обміну військовополоненими «Патріот». А потім я стала їхнім працівником і почала займатись обміном військовополонених.

Вже цього року відвозила гуманітарну допомогу в «ЛНР» для військовополонених, займалась вивезенням дітей, хворих на туберкульоз, із Алчевська на лікування до Києва. Але при обшуку в Станиці Луганській в машині водія знайшли боєприпаси – і нас затримали. Цього разу в полоні я пробула чотири з половиною місяці. Через кримську прописку намагались перевезти до Слідчого комітету Росії. Але 10 липня мене і десятьох бійців обміняли поблизу міста Щастя.

– На якій підставі і як кого Вас утримували?

– Я була в полоні як цивільна. Немає механізму обміну цивільних, адже їх мають просто відпускати на волю. Є «конституція ЛНР», обвинувачення має бути висунуте впродовж 48 годин, звинувачення мені так і не висунули за чотири з половиною місяці, вони, мабуть, не могли самі зрозуміти, в чому я винна. Як би «дайте тіло – статтю придумаємо». Сьогодні виходить, що військового легше витягнути з полону, ніж цивільного. Цивільні – це волонтери, диверсанти, коригувальники, журналісти і так далі. Люди просто сидять.

​– Що було в полоні?

– Звичайній мирній цивільній людині, яка зараз ходить вулицями, насправді важко зрозуміти, що таке полон і що там відбувається. Це навіть не в’язниця, де існують свої правила: знаєш, чому, за що і скільки ти сидиш, існують такі поняття, як передачки, спілкування з рідними. Ні для кого не секрет, що туди передають мобільні телефони. Полон – це страшно, це коли щодня чекаєш смерті, коли живеш у невизначеності, коли відчиняються двері твоєї камери і – невідомо, чим цей день закінчиться. Торік сепаратисти прямо на наших очах вбивали людей, щоб ми почали говорити правду. Багато людей вбили, багатьох уже не знайти.

Не хочу, щоб хтось із цивільних і військових людей дізнався, що таке полон. Але дуже б хотілося, щоб в полоні побував хтось хоча б один з Верховної Ради, з нашого уряду. Не потрібно сидіти, як ми, чотири з половиною місяці або мучитись дев’ять місяців, як деякі. Хочу, щоб вони посиділи в полоні хоча б один день, щоб зрозуміли, що вони накоїли своїми діями. Хочу, щоб прискорився процес обміну, пошуку військовополонених, бо часто вони не знають, що це таке, і це для них не має ніякого значення. Ми ж, цивільні люди, волонтери, намагаємось зробити все, щоб витягнути людей з полону.

Не потрібно сидіти чотири з половиною місяці, вони не витримають – вони повісяться. Хочу, щоб посиділи добу. Хоча б хтось один. І розповів би іншим. І тоді процеси обміну, звільнення наших людей почнуть відбуватися дуже швидко.

Торік я людину добу тримала за руки, молила її: тримай себе в руках. У підсумку, нас виводять на роботу, повертаємось – у камері висить труп. Тобто у людини не витримала психіка.

– Як вважаєте, Крим повернеться до складу України?

– Я вірю, що Крим повернеться до складу України. Минула ейфорія, багато хто розчарувався. Ейфорія минула і на територіях «ЛНР», і «ДНР», дуже багато людей шкодують про те, що це все взагалі почалось.

Ми, кримські татари, які живемо на материку, зберігаємо традиції і завжди віримо, що повернемось до Криму, повернемося сильнішими людьми, нас ніщо не зламає. Зробимо все правильно, без крові. Вірю, що скоро все буде так, як має бути насправді.

Повернути Крим можна жорсткими заходами, санкціями проти Росії, позовними заявами. І справедливішим буде, якщо Крим стане називатись кримськотатарською республікою.

– Чи готові Ви воювати за рідну землю?

– Якщо будуть вичерпані всі інші варіанти і не залишиться нічого, крім як взяти в руки зброю. У цьому випадку ми, і я зокрема, готові взяти зброю в руки і звільняти свою землю.

Будь-яка національність має право на свою батьківщину, а ми, кримські татари, і без того пережили дуже багато, втратили багатьох своїх рідних, і через повагу до могил своїх предків ми дійсно на це підемо.

Оригінал матеріалу –​ на сайті «Крим.Реалії»