У селі Пістинь Косівського району відкопали бідон з документами повстанців. Він пролежав у засипаній криївці 65 років. А там – списки членів УПА, імена зрадників і все, що діялося тоді у тій місцевості.
Комарі, вогнище і 45-літній бук
У Пістинському лісі кипить робота. Чоловіків з 15 відновлюють криївку УПА. Одні копають, інші виносять землю та старе листя, треті викорчовують дерево, і все вручну. Серед них Іван Воротняк, майстер лісу, бореться з корінням 45-літнього буку, яке міцно вросло в землю якраз посеред криївки.
«Скоро дітей своїх приведу, покажу, як наші діди-прадіди воювали», – каже він.
Поряд потріскує вогнище, чоловіки будуть пекти картоплю. А зараз над вогнем розігрівають тир або, як ще кажуть, ропу, мазуту, якою змащуватимуть дошки, щоб накрити криївку.
«Ми так захищаємо покрівлю від вологи, – каже лісничий Петро Пліхтяк, – змащуємо, аби не прогнила деревина».
Уже другий місяць мешканці села та працівники лісового господарства у вільний час відновлюють криївку. Навіть надокучливі великі комарі не відбивають бажання. А нещодавно знайшли бідон з документами.
«Одразу подумали, що це міна, бо видно було лише верхню частину, а знаємо, що 90 % бункерів були заміновані, – каже лісничий. – Спершу перелякалися, а потім почали обережно руками відгрібати й побачили, що то бідон».
Всередині – листівки, накази, звіти та купа чистих аркушів. Є навіть вірші та п’єси, а ще лампи від радіопередавача.
Лісничий показує місце, де знайшов бідон, і каже, певно, тут був тайник, бо не могли ж просто посеред криївки тримати документи. І то папери не лише села Пістинь, а й частини Косівського та майже всього Коломийського районів.
За словами Петра, десь тут у лісі має бути центральний бункер з архівом всього округу, а ще криївка-друкарня, шпиталь, зброярня. Так йому розповідав його дядько Іван Лаврук, а той був зв’язковим УПА, мав тісні стосунки з Романом Шухевичем. Пістинський ліс був безпечним місцем для повстанців, каже лісничий, енкаведисти сюди лізти боялися.
62 пункти
Документи й сам бідон Петро Пліхтяк зберігає у різних місцях. Каже, все заради безпеки, бо папери дуже цінні. А йому вже не раз телефонували – хто з проханням віддати папері, а хто й з погрозами. «Так і казали, віддайте, або будете мати проблеми», – говорить лісничий.
Бідон – поржавілий, весь у грудах землі, важить кілограмів 20-25. Майже до половини заповнений чистими аркушами цигаркового паперу. Є й несписані зошити із зображеннями Тараса Шевченка та Максима Горького.
Багато друкованого тексту, все на цигарковому папері, аж лячно брати в руки, аби не порвався, тоненький, аж прозорий. Є й рукописні записи, Петро каже, то чорновий варіант, потім усе передруковувалося. Показує зошит з фінансовим обліком, вірш про Бандеру, написаний від руки, з підписом – Семен Гайовий, 1951 рік.
У документах – списки вчителів, з якими повстанці проводили агентурну роботу, аби ті навчали дітей у дусі визвольної боротьби. Вчителі були з Одеси, Харкова, Кіровограда. Це питання актуальне й тепер, каже Петро Пліхтяк. І наголошує, що серед членів УПА були мешканці різних областей, читає уривок з одного звіту: «Загинули такі керівні бандерівці, як Іван Климів (Львів), Дмитро Мирон, кличка Орлик (Київ), Микола Лемик (Харківщина), Сергій Шерстюк (Кривий Ріг)».
«Зрадників вони називали «істрєбітєлямі», а в народі – «стрибки», – говорить лісничий. – Ці стрибки охороняли колгосп, але їх й вербували для того, щоб робили засідки на упівців і доносили на них».
Серед паперів знайшли й настанови, як мають поводитись члени УПА. Там 62 пункти. «Вони не мали право на особисте життя, – каже лісничий. – Усе для того, аби не було витоку інформації. Все було законспіровано, навіть, упівець з однієї криївки не знав, де знаходиться інша».
«Нецікава» правда
Та правил дотримувалися не всі. Марія Строжук, очевидець тих подій, розповідає, як її родичка померла через страх за коханого хлопця, а він був вояком УПА.
«Моя двоюрідна сестра якось рано встала і бачить – усе поле перед лісом в наметах. Вона так перелякалася, бо подумала, що все, їх накрили, і дістала крововилив у мозок, – розповідає жінка. – Через три дні померла, 16 років мала». Серед повстанців був її хлопець, а в той час якраз проходила облава НКВД, шукали партизанів по хатах, у лісі, та так і не знайшли.
Марії Строжук було тоді років 18, вона допомагала воякам УПА, носила їсти, її мама пекла для них хліб. Та де саме та криївка, вона не знала. Згадує 1948 рік, коли на її подвір’ї був бій.
«Хлопці йшли попри мою стежку до лісу, а з одним я коло дому стояла, говорила, – розповідає жінка. – Чуємо, хтось іде. Не встигли втекти, зіткнулись з москалями. Дісталося й песику за те, що він не гавкав на бандерівців, а на них гавкав – застрелили. І так з кулемета впалили, з моєї грушки верх збили, відтак грушка жодного листочка не пустила».
А потім у хаті був обшук, порізали всі подушки, маму пані Марії побили. Згодом її водили на допити – все хотіли знати, чи не водиться вона з бандерівцем.
Сільський голова Тарас Бейсюк вважає, що знайдені документи є важливою частиною історії, за ними треба складати розділи у шкільних підручниках і посібниках для вишів, адже це історичні правдиві джерела. Та каже, цим не дуже цікавляться – ні обласна влада, ні відділ освіти.
Тому в Пістині сподіваються лише на власні сили. Тут у лісі будуть робити криївку-музей, аби сюди приїжджали діти з усієї України та на власні очі бачили, як повстанці боролися за незалежність. Планують встигнути до 14 жовтня, на Покрову.
Comments are closed.