Деякі люди в історію увійшли парами, їх нечасто згадують поодинці. Наприклад Маркс і Енгельс, Штепсель і Тарапунька, Чапаєв і Пєтька. У старому Станиславові теж була така «солодка парочка». Були австрійські старости Краттер й Мільбахер.
Усі літописці в один голос хвалять їх як добрих господарників. Про Краттера «Репортер» уже писав. То що ж там з його наступником, пише Репортер.
«Негідник і товста свиня»
Відомостей про Казимира Мільбахера обмаль. Народився 27 лютого 1784 року. Сходження кар’єрними сходами розпочав у 1814 році з посади секретаря в Буковинському старостві. У 1820-му Мільбахер уже чиновник губернаторства Галичини і Лодомерії. Напевно, він чимось себе проявив, оскільки незабаром його спрямують на дуже серйозну посаду – Стрийського окружного старости. Округи були аналогами сучасних райдержадміністрацій, але територіально у кілька разів більшими. Очільника округу та його заступників – комісарів – призначав цісар, решту чиновників староста підбирав сам. Влада в нього була майже необмежена.
Зовсім швидко спалахнув перший, але далеко не останній скандал, в якому був замішаний Мільбахер. Як зазначає стрийський краєзнавець Микола Закусов, у квітні 1824 року до Президії Галицького губернаторства потрапив анонімний памфлет. Там у віршованій формі староста Мільбахер обвинувачувався у всіх смертних гріхах. Ось деякі з «перлів»:
«Болехівської солі не візьме,
Лиш золото, хитрун, бере.
І так справляє шубу для дружини,
Пухнасті хутра
й оксамитові тканини…Вітається – що обдарує золотим,
Мов шовк став
лагідним таким.От тільки
залишився віддавнаНегідник і товста свиня».
У губернаторстві почали розбиратися. Виявилось, одним із співавторів памфлету був секретар стрийського магістрату Ігнацій Ашер. Він дуже образився на старосту за те, що той… змусив його заплатити податки від комерційної діяльності. У Галицькій глубинці гонорова шляхта зовсім не поспішала ділитися із державою прибутками, тож Мільбахеру довелось виводити економіку «з тіні». За це його не любили багатії та поважало начальство.
І взагалі, Мільбахер зарекомендував себе порядним чиновником, який у всьому слідував букві закону. Так, у звіті від 10 квітня 1825 року, він свідчить про утиски селян у маєтку Сколе їхнім дідичем щодо виконання панщини. Деякі поміщики змушували селян працювати понаднормово (і безкоштовно), а староста з тим боровся.
Поштівка з колекції Зеновія Жеребецького
Дисципліна починається з карцеру
У 1829 році Мільбахер мав чин губерніального радника і посаду старости у Бережанах. За тодішніми законами староста був ще й директором окружної гімназії. У той час у Бережанах студіював науку Маркіян Шашкевич – майбутній учасник славетної «Руської трійці». Дисципліна у закладі була суворою. Сучасники згадували, що розбишак частенько закривали у карцері, «який був гніздилищем щурів», а старшокласників могли просто віддати до війська. Цікаво, чи був у тому карцері Шашкевич?
Через кілька років Мільбахера відправили до Станиславова, де він керував протягом 1833-1838 років. Перед ним тут старостував Францішек Краттер, при якому, за словами історика Грибовича, «місто зазнало найкращого впорядкування». Новий керівник теж заслужив компліменти від літописця: «Казимир Мільбахер також багато клопотав за добро міста… Весь час його панування був проникнутий тим самим духом для добра і порядку міста».
Станиславів не був зовсім чужим нашому герою. Раніше тут мешкав його рідний дядько – гімназіальний префект (завуч) Францішек Мільбахер. За словами історика Садока Баронча, «це був високоморальний духівник і філантроп, який розсівав справжнє світло довкола себе. Люди вважали його за святого». На жаль, стрийко помер у 1826 році, не дочекавшись адміністративного тріумфу племінника.
Можливо, у пам’ять про родича, а може, через те, що сам був директором, новий староста багато зробив для станиславівської гімназії. У хроніці закладу згадується, що староста виділив велику залу для шкільних урочистостей та іспитів, спричинився до відкриття хімічної лабораторії, якою завідував вчитель економії пан Тарнавський, а також заклав… карцер для учнів. Певно, пригадався бережанський досвід. Найбільше карцеру зрадів префект, який втомився боротися з буйними гімназистами.
На самому початку «станиславівського періоду» Мільбахера, інспектувати місто приїхав губернатор Галичини князь Фердинанд д’Есте. Староста влаштував високому гостю королівський прийом. Князь поїхав задоволений.
У 1836 році Мільбахер ініціює ремонт колишнього єзуїтського костелу, де правили служби для гімназійної молоді та військової залоги. Пізніше храм передали українській громаді, яка не мала власної церкви. Хтозна, може, той ремонт врятував катедру від руйнування.
Також до заслуг старости відносять прокладання двох нових вулиць – Фердинанда і Лангенау. Фердинандом звали австрійського цісаря, який зійшов на трон у 1835 році. Тепер це вулиця Низова. Фельдмаршал-лейтенант Фрідріх Лангенау був головнокомандувачем цісарських військ у Галичині та прославився ворожим ставленням до поляків. Достеменно ідентифікувати цю вулицю не вдалось. Є припущення, що то Новгородська.
Хлопам був за тата
Дбав Мільбахер і про простих селян. При ньому вони відчули, що на поміщиків таки є управа. Про народного заступника навіть склали коломийку, в який староста припиняє свавілля панських економів:
«Потім пана вокомона
замкнут на ратушу,Аби тамки ся научив,
що і я маю душу.Ту, в циркулі Станіславським, ту хлоп тата має,
Доки будуть хлопи жити,
будуть говорити:Той староста Мільбахер –
не дає нас кривдити».
Якщо до українців пан Казимир ставився поблажливо, то з поляками мав особливі рахунки. Гонорова шляхта пам’ятала часи вольності й терпіти не могла австрійську адміністрацію. Німці вбачали у поляках бунтівників і відповідали їм взаємністю.
У 1834 році у станиславівський тюрмі сидів повстанець проти царату, відомий поет Маврикій Гославський, який хворів на тиф. Історик Шарловський пише, що «староста Мільбахер не тільки не мав ані крихти жалю до в’язня, але й утруднював будь-які зв’язки з земляками, що хотіли йому допомогти в час хвороби, дуже суворо з ним поводився і трактував як злочинця». Навіть коли Гославський помер, староста намагався скрити цей факт від польської громади. Не вийшло. (читайте на стор. 24 – Ред.)
А ще Мільбахер запам’ятався містянам відкриттям пам’ятника цісарю Францу І. Для цього впорядкували однойменну площу, яка перед тим була забудована маленькими дерев’яними хатками (нині майдан Шептицького). Халупи викупили за 3775 флоринів, після чого позносили. Посередині нового плацу встановили бронзову скульптуру цісаря, роботи віденського скульптора Шаллера, яка обійшлась у 3000 флоринів. 23 травня пам’ятник урочисто освятили. Незабаром до міста завітав молодший син монарха ерцгерцог Франц Карл, якому статуя батька дуже сподобалась.
Кривавий чорт
У червні 1838 року Мільбахера переводять до Чернівців. Буковинське старосто вважалось заможним, тож інакше як підвищенням це призначення не назвеш. У той період чиновник вже писався як надвірний радник, що було значно крутіше від губерніального.
Якщо до того Мільбахер боровся з польськими поміщиками, які прозвали його «кривавим чортом», то тепер взявся за молдавських. Навіть Іван Франко відмітив його діяльність: «В р. 1838 Буковинським округом завідував надвірний радник Мільбахер, чоловік нерозсудний і дуже запальчивий. Обіжником з 29 червня 1838 р. він толкував буковинський status quo по своїй уподобі та розумінню і наказав з усіх амвон опублікувати права дідичів. А коли до нього купами почали тиснутися селяни, він вияснював їм, що всі уложені та окружною властю позатверджувані панщизняні угоди треба вважати не важними й не булими». Іншими словами, староста визнав недійсними всі угоди панів з підданими, в яких на селян накладалися перебільшені обов’язки.
Поміщики це діло оскаржили, наступного року скандальну постанову відмінили. Мало того, дідичі їздили на прийом до Відня, де жалілись на «тирана старосту». Цісар критику почув, і 21 листопада 1840 року Мільбахера з Буковини забрали. До Львова – на вищу посаду.
Будучи Львівським старостою, Мільбахер застав Галицьку різанину 1846 року. У лютому поляки підняли повстання, але австрійці придушили його у зародку, ще й натравили на шляхту селян, які вирізали багато маєтків. Зберігся лист Мільбахера, де той закликає мандатора (поліційного чиновника) Гуменця скликати усіх хлопів з косами та схоплювати бунтівників чи навіть вбивати їх у разі спротиву. Як позитивний приклад староста наводить події у Тарновському циркулі, де «хлопи схопили 108 драбів, межи ними чотирьох графів, і забили 27».
6 квітня 1846 року за заслуги з придушення повстання Мільбахер отримав титул почесного громадянина Львова. Між іншим, разом з директором поліції Леопольдом Захер-Мазохом – батьком першого мазохіста.
Подальших згадок про Мільбахера я не знайшов. У Вікіпедії дата смерті не зазначена. Відомо лише, що помер у чеському місті Брно.
Автор: Іван Бондарев
Comments are closed.