Микола Федьків із Калуша – ветеран російсько-української війни, який пройшов фронт ще до повномасштабного вторгнення, а 24 лютого 2022 року повернувся до служби з першого дня. Командир відділення у складі 102 бригади ТрО, він воював на передовій, отримав поранення, контузії та інфаркт, а після втрати сина продовжив службу до звільнення за станом здоров’я у січні 2026 року.
Сьогодні він залишається активним у громадському житті та долучився до діяльності ГО «Захист держави».
Від підприємництва – до окопів
До війни Микола Федьків працював у різних сферах: від виробництва до підприємницької діяльності. Поворотною точкою став Майдан. «З 2013–2014 року я вже зав’язав своє життя з війною», – каже пан Микола.
У 2016 році він опинився безпосередньо на фронті – у Донецькій та Луганській областях:
Я ту війну сповзав на ліктях і на колінах – від Павлополя до Станиці Луганської.
Також з 2017 року, у складі Добровольчого українського корпусу «Правий сектор», на захист країни стали і два сини Миколи Федьківа. Пан Микола розповідає, що сини брали активну участь в бойових діях, захищали Авдіїївку, Мар’їнку, Красногорівку, а також Щастя та Попасну. За свій вклад вони були відзначені державними нагородами.
Повномасштабна війна: служба без паузи
У перший день повномасштабного вторгнення він пішов до війська – без вагань.
Служив у 102-й бригаді територіальної оборони, був командиром відділення. Його завданням було, зокрема, мінування територій і укріплення позицій.
Я ходив мінував поля, робив розтяжки, щоб з тилу орки не зайшли до нас. Це була моя робота – і я нею задоволений, – каже військовий.
Чоловік підкреслює дуже важливим пунктом на війні є саме командування, проте за його словами, авторитет у підрозділі формується не лише посадою, а й чіткою позицією та відповідальністю: «Мене слухали не лише хлопці, а й командири. Бо я ніколи не давав своїх людей в обіду».
Читайте: Ті, що пішли першими. Історія добровольця з Коломиї Андрія Балацького
«Травень, який став чорним»
Найбільшим ударом в житті стала втрата сина.
У травні в нас день народження внука, молодшого сина, мій… і тоді загинув старший син. Той травень став для нас чорний, – каже пан Микола.
Син Сергій став на захист Батьківщини 26 лютого 2022 року. Служив водієм зенітно-кулеметного відділення зенітно-ракетно-артилерійського взводу роти вогневої підтримки однієї із військових частин. 11 травня 2025 року у Запорізькій області воїн отримав поранення, не сумісне з життям.
Багато говорити про втрату сина пан Микола не хоче, бо це рана, яку не залікуєш і яка досі болить.
Але навіть попри важку втрату він продовжив службу. З фронту повернувся лише у січні 2026 року через стан здоров’я.
«Все залежить від керівництва»
Микола Федьків відкрито говорить про проблеми в армії та державному управлінні.
Все залежить від керівництва. Там, де є дисципліна і нормальні командири – там є результат, – каже він.
Він наводить приклад підрозділів, де, за його словами, була чітка система і відповідальність.
Коли почалася війна, я одразу зрозумів: це вже не та війна, яка була раніше. Дуже багато залежить від керівництва. Я був прикомандирований до третьої роти, де командиром взводу був Тарас Миндюк – і там дисципліна була на першому місці. Якби таке керівництво було всюди, і в державі, і в армії – ми б цю війну вже виграли. Це були справжні патріоти. Я з ними спілкуюся й досі, і бачу, що зараз у багатьох є розчарування. Я намагаюся їх підтримувати і завжди кажу: дуже багато залежить від нас самих.
«Ви захищаєте не владу»
Микола Федьків також говорить про глибше: про настрої всередині війська, які сьогодні не завжди звучать публічно. За його словами, є чимало військових, які залишили службу, але не втратили готовності повернутися. Проблема, каже він, не у небажанні воювати, а у відсутності зрозумілого й відповідального командування.
Є багато людей, які пішли в СЗЧ і кажуть: ми готові повернутися. Але не тоді, коли нас посилають “йди туди, не знаю куди”, – пояснює він.
Водночас ветеран наголошує: справжня мотивація військового – не абстрактна держава, а конкретні люди, заради яких він тримає позицію: «Я всім кажу: ви не захищаєте владу. Ви захищаєте свої сім’ї, своїх дітей».
Однак це відчуття відповідальності дедалі частіше стикається з іншим – відчуттям несправедливості, яке накопичується серед військових.
Людина без руки не може отримати групу, а іншим дають. Це бачать всі. І це дуже демотивує, – додає він.
Після фронту: інша форма служби
Після звільнення Микола Федьків долучився до громадської діяльності. Серед них прихильно ставиться до Калуського осередку ГО «Захист держави», яким нині керує його побратим Володимир Тимків.
Сьогодні він на благодійних засадах займається благоустроєм Алеї слави у Калуші. Прибирають територію, зрізають дерева, наводять лад. Щоб місце, де поховані загиблі воїни, було гідним їх. Це теж фронт, але значно тихіший і без новинних заголовків.
Читайте: Хірург на фронті. Володимир Кіндрат з Калуша рятує життя під FPV-дронами
Умови перемоги
На його думку, перемога залежить не лише від фронту.
Потрібна єдність, віра і нормальне ставлення до військових. Буде керівництво – буде швидка перемога, – каже Микола Федьків.
