31-річний Михайло Черкас з позивним «Грізлі» за побратимів – горою. Він командир гірсько-патрульної роти 50 полку імені Семена Височана Нацгвардії. У лісах Кремінної нацгвардійці відбивали кількаденні штурми ворога, але не здали ані клаптика землі, пише Репортер.
Вчилися з нуля
24 лютого 2022 року Михайло Черкас прокинувся у Франківську від дзвінка матері, яка тоді була у Великій Британії. Вона повідомила, що почалася повномасштабна війна. Михайло увімкнув телевізор, почитав новини в інтернеті, зібрав документи та поїхав у військкомат.
У мене не було вагань, – говорить Черкас. – Я був офіцером запасу, мав військову кафедру, я є юристом за освітою, тож поїхав виконувати свій конституційний громадянський обов’язок.
Пригадує, що тоді у військкоматі було дуже багато людей. Оскільки в Михайла не було бойового досвіду, йому запропонували лишитися служити у військкоматі, бо їм був потрібен юрист. Але він хотів у бойову бригаду. Так через два дні, 26 лютого, Михайло Черкас потрапив у 50 полк НГУ.
Спершу був командиром взводу стрілецької роти, яка конвоювала підсудних. Але ж хотів воювати, тому перейшов в інший підрозділ.
Читайте також: Мінометний розрахунок «Художника» до роботи підходить творчо (ФОТО, ВІДЕО)
Зараз він – командир гірської-патрульної роти. Починав воювати Михайло у лісах Кремінної, на Луганщині.
Було тяжко, тому що багато хто з нас раніше не був на війні, не знав, що це таке. Але вистояли, виконали завдання, втримали позиції, – розказує Черкас. – Ми всі тоді з нуля вчилися, вперше зброю в руках тримали. Вчилися на ходу. Війна динамічна, ледь не щодня все мінялося – і так само щодня мінялися ми.
Там, де піхота
Михайло був і на командному пункті за кілометр від лінії фронту, і зі своїми хлопцями в окопах, на самій лінії зіткнення.
Люди мають бачити, що командир поруч, – впевнений Черкас. – Це також підвищує його авторитет у підрозділі. І людина знає, що в багатьох критичних ситуаціях командир біля тебе. Комусь від того легше, а на когось, може, і не впливає. Та як показує практика – впливає.
Є такий вислів, де стоїть нога піхоти – там наша територія, – каже Михайло Черкас. – Не хочу образити артилеристів, бо артилерію називають богами війни, але мені здається, що таки піхота – боги війни. Як терпить піхота, так не терпить ніхто.
Михайло нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Розказує, що там, у Кремінній, вони стримали великий штурм ворога, не здали жодної позиції, жодного клаптика землі не віддали. Той штурм тривав безперервно кілька днів. Це було влітку 2023 року.
Також читайте: Водій «Ніка». Петро Опацький вивіз сотні побратимів з Серебрянського лісу
На фронті з Михайлом завжди були обереги від його дівчини. Вона залишала різні записочки десь у формі, у бронежилеті. Про них Михайло міг не знати, а коли знаходив – був приємний сюрприз.
Я оті записочки збирав і вони завжди були зі мною, – розповідає Черкас. – На броні є спеціальний відсік для документів, який не пропускає воду. То вони були там під час кожного бойового виходу. Це був мій оберіг, я всі її записочки зберігаю, ношу біля себе. Я ті слова, які там написані, запам’ятав і в багатьох моментах мені це допомагало. Молився в багатьох моментах. Хто з військових каже, що на війні не страшно, то він, скоріш за все, там не був. На війні дуже страшно.
Коли горою за своїх
За словами Михайла, командир роти – найтяжча ланка. Адже в підпорядкуванні має багато людей й мусить бути для них і мамою, і татом, і другом, і братом, і побратимом.
Якщо ти хочеш успішного виконання будь-якого завдання, ти повинен завоювати авторитет в роті, а він з’являється тільки через повагу, – впевнений Черкас. – В жодному випадку не можна ставити себе вище за когось – чи це солдат, чи офіцер. І коли люди бачать, що командир за них стоїть горою, що командир за них переживає, що він вирішує їхні проблеми перед вищим командуванням, то і люди стають за тобою горою. Люди – це основне.
За його словами, війна показує справжні обличчя і там братерство виходить на найвищий рівень.
Михайло пишається кожним побратимом, який за ці три роки був з ним пліч-о-пліч. Усі виконували завдання, не жаліючи себе, своє життя, своє здоров’я.
Усі завдання, які виконував наш підрозділ – усі ми виконали успішно. Ми стояли за той кожен клаптик землі, не віддавали його, – говорить Черкас. – На жаль, багато наших побратимів поклали життя. Ми мусимо це пам’ятати, цінити. Берегти про них світлу пам’ять.
Авторка: Світлана Лелик
Фото: Андрій Левків
