Дмитро Упольніков з Вигоди малював, створював скульптури, займався декором будинків і храмів. Але у лютому 2022 року сам пішов у військкомат і став командиром мінометного розрахунку 50 полку імені Семена Височана Нацгвардії. Каже, досвід професії з мирного життя цілком можна застосувати і на війні, пише Репортер.
Відчути міномет
Наприклад, знайти місцевість, де викопати той бліндаж, – посміхається Дмитро. -. Встановити той самий міномет і замаскувати за допомогою палиць, листя, аби він більш-менш співпадав з місцевістю. Звичайно, були маскувальні сітки, але їх також треба було правильно розставити. Не просто ж накинеш на міномет, бо тоді ця форма буде помітна. Десь зробити ламані лінії, десь дивитися на світло й тіні, аби воно сприймалося, як рельєф.
Уже наступного дня після вторгнення Дмитро Упольніком був у військкоматі. Каже, не роздумував, адже біда йшла до хати. Ще через день потрапив у Нацгвардію – у 50 полк імені Семена Височана. Дмитро став командиром мінометного розрахунку, бо мав досвід строкової служби та звання молодшого лейтенанта.
Далі були навчання, які, каже, тривають і досі. Нині мінометники освоюють нову техніку, а ще вже зараз Дмитро з побратимами самі навчають новеньких.
Їх, каже, також навчали командири з бойовим досвідом. Багато підказували, допомагали. Бо книжка пише одне, а от ситуації трапляються різні.
Читайте також: З “Буковелю” на фронт. Як айтішник Дмитро Старченко працює командиром мінометників
Міномет треба відчути, побачити, покрутити, – говорить Упольніков. – Коли ти вже маєш якісь тактильні відчуття, то маєш можливість попробувати, знайти свій спосіб наведення. Хлопці нас вчили досить гарно і ми потім показували добрі результати. Правда, я їх рідко бачив. Нам просто казали: «Молодці, відпрацювали», «Розрахунок «Художника» – молодці».
Дмитро розповідає, що під час навчань влаштовували дружні змагання між розрахунками й таким чином самі себе перевіряли, відточували майстерність, швидкість. Плюс це додавало мотивації – зробити ще краще, ще швидше. Потім той дух азарту намагалися застосовувати й у бойових діях.
Що таке побратимство?
За словами Дмитра, йому пощастило, що у його розрахунку завжди є взаємопідтримка та взаєморозуміння.
З теплотою розказує про кожного побратима. Хвалить свого навідника з позивним «Машинка». Таке псевдо йому дісталося через те, що до війни займався технікою, ремонтом пралок.
Читайте також: Водій «Ніка». Петро Опацький вивіз сотні побратимів з Серебрянського лісу
Він дуже хороший навідник і дуже прискіпливий, – каже Упольніков, – Після кожного пострілу поправляє, крутить ту булечку, аби зробити так, як йому треба. «Снайпер» – не може сидіти на одному місці. Йому постійно треба щось робити – дрова попиляти, щось змайструвати. Навіть під час обстрілів щось собі витесує. Є ще «Енергетик», бо пив енергетики блоками. Хоча сам каже, що він – «Веном». Дуже сильний. Переважно плиту несуть двоє, а він міг один її посунути, поправити чи перенести ствол. Також міг по дві міни 120 нести, якщо інші несли по одній.
Дмитро каже, розрахунок уже став настільки близький, що деякі побратими між собою дружать сім’ями.
Люблю свій розрахунок і підтримую хлопців наскільки можу, так само і вони підтримують мене в будь-яких ситуаціях, – говорить Упольніков. – Один одного мотивуємо, один одному підказуємо, допомагаємо. Відчувається велика підтримка чи тобі добре і ти цим ділишся, чи тобі погано і ти також можеш поділишся. Це і є побратимство.
Творчість на війні
Дмитро має позивний «Художник» – через свою професію з мирного життя. І побратими часто використовували це. Наприклад, просили, аби Дмитро намалював портрети їхніх дружин, матерів чи сімейні портрети. Тож Упольніков і малював.
Говорить, що йому й самому це було цікаво й потрібно, аби не втрачати форму. Каже, якщо нема тренувань, то потім дуже важко взяти олівець до руки й намалювати щось хороше.
Побратими пересилали ті портрети «Новою поштою» чи привозили, як були у відпустках. Я думаю, що дружинам приємно було, – говорить «Художник». – Хоч портрет своєї дружини я ще не намалював так, як би я хотів. Бо олівці – це, скажемо, для моєї дружини занадто просто.
Ще Дмитро розповідає, як малював велику картину фарбами для побратима. Його звати Іван, він був водієм і саме ця картина прикрашала всередині кузов вантажівки.
Він замовив в машину, ніби як оберіг – Архистратига Михаїла, – пригадує Упольніков. – Велику, я вже не пам’ятаю розміри. Я малював на фанері, а він її вмонтував собі в “газон”. Казав потім, що були моменти, коли це справді був дуже великий оберіг. Зараз не знаю, чи та картина ціла. Якось втратився зв’язок з Іваном, бо його перевели.
Що точно Дмитро б не намалював – війну. Каже, хай це буде спогадом на фотографіях у телефоні.
Малювати я її не хочу, – говорить «Художник».
Авторка: Світлана Лелик
Стаття створена за підтримки проєкту стипендій програми «Голоси України» в рамках ініціативи Ганни Арендт, яка реалізується Європейським центром свободи преси та медіа і фінансується Федеральним офісом міністерства закордонних справ Німеччини. Фонд жодним чином не впливає на контент і не несе за нього відповідальність.
