У «Ветеранському просторі» в Івано-Франківській ОВА відбулися шість зустрічей ветеранів з дружинами та дітьми загиблих військових.
Тут вони могли поспілкуватися, разом пограти в ігри та обмінятися контактами на майбутнє, пише Репортер.
Пише вірші про тата
«Ветеранський простір» уже понад два місяці діє на першому поверсі у приміщенні обласної державної адміністрації на Грушевського, 21. Його відкрили за ініціативи голови Івано-Франківської ОДА/ОВА Світлани Онищук. Проєкт реалізується Агенцією регіонального розвитку.
У рамках діяльності Канадського фонду підтримки місцевих ініціатив (CFLI) протягом місяця тут пройшли шість інтеграційних сесій – за проєктом «Підтримка ветеранів та їхніх родин». За словами психолога, психотерапевта простору Володимира Кушнірюка, цей проєкт є важливим для соціалізації – як військових, так і членів сімей воїнів.
Дуже тішить, що відгукуються не лише військові, а й діти. Бо вони бачать побратима, який воював з їхнім татом, відчувають чоловіче тепло й підтримку, – пояснює Володимир Кушнірюк. – Буває, на початку нашого заняття вони замкнуті, дивляться обережно, то під час взаємодії та спілкування у дітей загоряються очі. Ми запропонували ігрову форму комунікації, бо для дітей це така форма контакту. Вони в ігровій формі вчаться проживати різні життєві ситуації: вигравати, програвати, будувати. Є стратегічні ігри, ігри на реакцію, швидкість. І дитина знову входить у ритм у життя. А поряд – побратим, який допомагає.
На кожну з інтеграційних сесії запрошували різних ветеранів і різні сім’ї загиблих – щоб залучити до проєкту якомога більше людей. Все ж, є і винятки. На завершальну зустріч уже вдруге прийшла дружина загиблого воїна Оксана Сокольська. Саме вона ініціювала цього разу запросити побратимів свого чоловіка.
Ми з дітьми часто ходимо на такі зустрічі, тому що вони потрібні, – каже Оксана Сокольська. – Дітям треба спілкуватися з військовими, з чоловіками – вдома вже чоловіків немає. Колись завжди чекали, коли приїде тато, щоб піти разом на риболовлю. Але цього вже не буде. Тому, може, колись це зможе зробити хтось із його побратимів.
Чоловік пані Оксани – Руслан Приймак – загинув 16 липня 2023 року. У «Ветеранський простір» жінка прийшла з донькою та сином.
Даринка – падчерка мого чоловіка, а про те, що він їй не рідний батько дізналася аж через рік після його смерті. Але для неї це велика втрата, для неї він був дуже важливий, – каже Оксана Сокольська. – Щоб пережити цю втрату, вона почала писати про нього вірші. А Матвійко менший, він усе літо ходить у татовій кепці… Для них дуже важливо поспілкуватися саме з побратимами тата. Вчора Даринка спеціально весь вечір писала для них вірш і малювала малюнок. Вона може поговорити з ними про тата.
«Питають, чи ми не мерзнемо»
Цього разу на зустріч завітали четверо бійців 102 бригади ТрО, троє з яких ветерани. Ярослав Фурик – демобілізований за віком. Зізнається, що намагається не згадувати про війну в присутності своєї родини.
Залишившись без батька, дитина втрачає дуже багато, – каже ветеран. – Коли зустрічаємось з дітьми загиблих побратимів, вони завжди туляться, а я стараюся притиснути їх до себе. Сьогодні теж бачив, що діти сумні. Кожен думає про свого батька. Будемо старатися якось розвеселити.
За його словами, зараз у суспільстві є прикрий момент дискредитації військових, ходити у формі стає важко. Тому дітям змалку треба доносити правду, що українські військові – друзі, а не вороги.
Володимир з позивним «Кран» зараз воює на Запоріжжі. До війни працював кранівником, звідси й позивний. Приїхав у відпустку і не міг пропустити зустріч з дітьми свого загиблого побратима.
Завжди хотів піти на таку зустріч, а тут випала нагода, – розповідає Володимир. – Для мене самого сім’я дуже важлива. Тому підтримка побратимів мусить бути. Ми батьків не замінимо, але все одно це дуже корисна річ.
Читайте: Умови – майже бойові. Як інструктори «9 Line» проводять вишколи для військових
За словами Володимира, спілкування з військовими допомагає дітям краще пізнати українських захисників. Втім, надто багато про війну їм знати не потрібно. У Володимира самого є двоє синів – дев’ятикласник і шестикласник. Він сподівається, що їм не доведеться воювати, і не хоче, щоб вони пов’язали своє життя з військовою справою.
Дуже часто нас запрошують у школу, у класи до синів. Діти бачать, розмовляють, цікавляться. Бо це військові, люди, які їх захищають, їх не можна боятися, – каже Володимир. – Про війну розпитують всяке, але приємно, що запитують, чи ми не мерзнемо, чи маємо, що їсти. Намагаюся пояснити дітям, що все добре. Хоч діти зараз живуть у такий час, але війна – це для дорослих. Єдине, що вони повинні знати, – з ким і для чого ми воюємо.
«Чому я живий, а їхній тато загинув?»
Керівниця простору, дружина загиблого військового Любов Василів-Ганущак каже, що після таких заходів завжди відчуває умиротворення. Бо такі зустрічі – це про любов, підтримку та єднання.
Військові – також зболені. Багато з них пережили особисті втрати, а також втратили здоров’я, – каже Любов Василів-Ганущак. – І зараз, коли вони повертаються до соціуму, то зустрічаються з великою кількістю проблем. І коли ми запрошуємо ветеранів, вони часто кажуть: «А дитина мене не запитає, чому я живий, а татко загинув?». Вони бояться цього. Такі заходи показують, що їхні побоювання марні. Дітки пишаються тим, що можуть пограти разом з героєм.
Мета таких зустрічей – щоб військові та рідні загиблих поглибили знайомства та спілкувалися і поза заходами. А влітку для всіх учасників інтеграційних сесій, разом з родинами, планують провести спільну риболовлю.
Читайте: Не лише для рідних. Чи достатньо у Франківську вшановують пам’ять про загиблих військових
Буває, військові обмінюються телефонами з дітьми і продовжують спілкуватися, – говорить керівниця простору. – На одній із зустрічей був мій син і розказав військовому, що любив, як тато возив його на спорт. Він запропонував двічі на тиждень забирати його і везти на таеквондо разом з власним сином. Це дуже приємно, бо навіть спілкування, поки вони будуть разом їхати машиною, безцінне.
Авторка: Ольга Романська
Проєкт «Підтримка ветеранів та їхніх родин (акронім – Ветеранський хаб)» впроваджується в рамках Канадського фонду підтримки місцевих ініціатив (CFLI). CFLI – це програма, призначена для підтримки невеликих, але високоефективних проєктів у країнах, які мають право на міжнародну технічну допомогу від уряду Канади, в сферах, які узгоджуються з пріоритетними напрямками діяльності Міністерства закордонних справ Канади.
Comments are closed.