Василь Коржук пішов у тероборону одразу після повномасштабного вторгнення. А вже 25 квітня разом з побратимами їхав на схід. Воював на Запорізькому напрямку. Отримав важке поранення в обличчя, лікувався в кількох містах. Але остаточно допомогти йому вдалося під час міжнародної медичної місії «Face the Future», повідомляють в Івано-Франківській обласній клінічній лікарні.
14 серпня минулого року при мінометному обстрілі отримав осколкове поранення нижньої щелепи. То було на межі села Новодарівки, на кордоні з Донеччиною. Українські військові звільнили територію й утримували її.
Розповідає, що виходити довелося 4 км: «Допомогу надав побратим з Донецької області, який, на жаль, загинув пізніше». Внаслідок поранення, каже боєць, не вистачало 5 см щелепи. Його прооперували в Запорізькій обласній клінічній лікарні.
Це була складна операція. Чотири титанові пластини поставили, а також трахеостому, – розповідає дружина.
Продовжили лікування в Дніпрі. Далі був Франківськ, Косів, Львів. Пластини не прижилися. Їх довелося зняти.
Мені було дуже тяжко жувати, в мене щелепа була зсунута, зуби не сходилися, крім того, мені язик зачепило, там навіть соколочок лишився маленький, – говорить Василь.
Але все це вдалося виправити під час міжнародної медичної місії «Face the Future».
Процедура, яку ми провели, щоб зробити корекцію – це ми взяли кістку зі стегна й зробили реконструкцію нижньої щелепи з цією кісткою й поправили, щоб верхні і нижня щелепа мали контакт. Це допоможе йому також краще жувати і відкривати рот», – пояснив щелепно-лицевий хірург із Хьюстона (США) доктор Террі Тейлор.
Під час лікування із чоловіком поряд зажди була його дружина, щоб «допомогти йому пройти цей час після поранення». Марія каже, що для неї важливо, аби чоловік відчував, наскільки вона його любить, який важливий він для сім’ї, для дітей.
Коли чоловік був на передовій, ми завжди спілкувалися по відеозв’язку», – розповідає Марія. Але перед тим, як заступав на бойове чергування, мусила його поблагословити, яка б година доби не була. Я просила обов’язково мені дзвонити: я його перехрестила – з Богом…
Зі слів Марії Коржук, діти все знають про тата – про його бойовий шлях, про поранення, що він найкращий, що герой. У сім’ї троє дівчат: найстаршій Марічці – 14 років, середульшій Анні – 9, а найменшій Даринці – 6.
Цей час для мене був найважчий і найпрекрасніший, – каже жінка про ті майже півтора року, коли її чоловік захищав Україну на фронті.
І Василь, і Марія одностайні у тому, що потрібно для перемоги: бути єдиними, викоренити російський дух, битися, а не ховатися, і в усьому покладатися на Бога.
