«Дні європейської спадщини» – фестиваль, який проходить щороку в різних країнах Європи. Його мета – привернути увагу мешканців до культурного спадку своїх міст. В Україні традиція проводити такі «дні» з’явилася порівняно недавно, але в деяких містах їх відзначають справді насичено.
«Репортер» завітав на фестиваль до Львова, де цього року провели 68 подій та зібрали майже 2000 гостей.
Фестиваль про живу спадщину
Цьогорічною темою фестивалю стала «Жива спадщина». Це нематеріальна культура, яка передається з покоління в покоління. Учасникам «Днів європейської спадщини» розповідали про вишиті сорочки довоєнного Львова, писанкарство, яворівську забавку, галицьку моду і говірку, кулінарну та співочу спадщину регіону.
Крім того, було багато подій, пов’язаних з природою – екскурсії парками, клумбами і садами міста. А у неділю багато заходів пройшли на території Музею народної архітектури та побуту – або Шевченківському Гаю. Тут співали, грали на народних інструментах, влаштували майстер-класи з гончарства та пікнік з традиційними пригощеннями Львівщини.
Кілька подій організували у Львівському вищому професійному художньому училищі. Тут учасників знайомили з мистецтвом створення вітража та виробів зі скла й кераміки. Також були лекції та екскурсії у Львівському органному залі, бібліотеці ЛНУ імені Івана Франка, музеях та кав’ярнях Львова. Зокрема, на кулінарних лекціях учасників пригощали кавою та пляцками.
Не обійшлося й без подій, пов’язаних з новими відреставрованими об’єктами у Львові. Минулого року однією з основних подій фестивалю були саме екскурсії залами головного корпусу «Львівської політехніки», які якраз відреставрували. Цьогоріч до програми включили одну «архітектурну» екскурсію – з реставратором Гарнізонного храму апостолів Петра і Павла. Зараз у храмі відновлюють головний вівтар, тож ті 15 людей, які встигли зареєструватися на екскурсію, змогли заглянути за лаштунки реставрації.
Читайте: Риби, льоди і костели. Що подивитися у Львові, якщо вже всюди був (ФОТО)
Були й більш болючі та сучасні теми. Наприклад, «Усна історія та документування – досвіди 2022 року» – майстер-клас з інтерв’ювання свідків важливих подій від історикині Ліани Бліхарської.
Кількість учасників на кожну подію була обмежена – від 15 до 40 людей. Для того, щоб потрапити, треба було заздалегідь зареєструватися. На деякі дійства місця розбирали через п’ять хвилин після початку реєстрації.
Читайте: Хати пам’ятають минуле. Світлана Ославська – про нову книжку, українські села і Сєверодонецьк
Зробити вітраж самостійно
У Львівському художньому училищі навчають живописців, вітражників, дизайнерів, флористів. Їхня кафедра художнього скла – єдина в Україні, яка готує художників-склярів. Саме тут відбулася перша подія цьогорічного фестивалю – «Львівський вітраж. Відновлення традицій крізь призму часу». Тут учасники змогли самостійно зробити маленьку прикрасу з кольорового скла, спробувавши майже всі етапи виробництва – від різання і шліфування до припаювання елементів між собою.
Галина Гринишин – випускниця училища, а тепер майстриня, яка проводить практичні заняття студентам. Після закінчення навчання працювала у вітражних майстернях. Розповідає – раніше вітражі часто використовували у церквах і старих кам’яницях. Тепер – переважно у сувенірах та прикрасах.
Нас витісняють новітні технології, тому що друк на прозорій плівці дуже дешевий, а скло дуже дороге, – розповідає Галина Гринишин. – Але він недовговічний, на відміну від вітража, з часом вигорає. Тож, на мою думку, краще одного разу вкластися в щось цінне, яке служитиме довго.
Як розповідає майстриня, раніше створенням вітражів займалися переважно чоловіки. Потім, коли з’явилася техніка Тіффані – за прізвищем американського дизайнера, який його винайшов – цим мистецтвом займаються переважно жінки.
За технологією Тіффані маленькі шматочки кольорового скла обгортають по краях мідною фольгою, а потім покривають припоєм. Тепер такі вітражі є найбільш затребуваними у світі й саме такий виріб створювали учасники майстер-класу.
Раніше дівчатам було важко, у виготовленні вітража використовували метали, які були важкими, – розповідає Галина Гринишин. – А за допомогою мідної фольги можна зробити й об’ємні речі, й делікатні, наприклад біжутерію. Жіночі руки тендітніші, тож виходить краще.
Реставрація – згідно з оригіналом
Церква святих апостолів Петра і Павла, колись Костел єзуїтів, а останній десяток років Гарнізонний храм, – бароковий собор у центрі Львова, на вулиці Театральній, споруджений у першій половині ХVII століття.
Костел був створений за зразком знаменитої церкви Іль Жезу в Римі, яка стала прототипом єзуїтських костелів по всій Європі, – розповідає реставратор з Кракова Павел Болінські. – Як і багато тогочасних костелів, він пережив пожежу, це було в 1974 році. Тоді згорів весь інтер’єр та оздоблення храму. Коли вирішили відновлювати інтер’єр, запросили відомого моравського маляра з міста Брно Францішека Екштейна, який кілька років тому прикрасив костел Преображення Господнього у Кракові. Саме він оздобив храм так званим ілюзіоністичним живописом. Коли ми дивимось на його картини, виникає відчуття простору.
За радянських часів храм став книгосховищем Львівської наукової бібліотеки імені Василя Стефаника. Через поганий стан даху і протікання багато фресок були пошкоджені. Храм простояв зачиненим до 2011 року, доки його передали Курії Львівської Архієпархії УГКЦ, яка опікується військовослужбовцями та їхніми сім’ями, й почали проводити у ньому богослужіння. Тоді храм став гарнізонним й особливого значення набув з 2014 року. З того часу тут прощаються із загиблими бійцями.
Читайте: Ікони, картини, скульптури. Як у Франківську рятують шедеври (ФОТО)
А з 2016 року розпочалася повна реставрація храму.
Оновлені внутрішні скульптури та розписи відкрили для глядачів у 2021 році. А з минулого року реставратори розпочали відновлення головного вівтаря. Цим займається команда польських та українських реставраторів, очолює яку Павел Болінські.
Вівтар часто оновлювали – щось домальовували, покривали золотими фарбами замість справжньої позолоти. Таких втручань було багато, тому процес реставрації складний. – розповідає керівник реставраційної групи. – Зараз ми забираємо ці додатки й залишаємо лише те, що було в оригіналі. Для нас оригінал – це свята справа і наше завдання його шанувати. Звісно, усе фотографується та фільмується, щоб наступні покоління реставраторів мали більше інформації, ніж ми.
Учасники екскурсії отримали можливість піднятися вузькими сходами на галерею, де працюють реставратори. Тут всюди – маленькі елементи вівтаря: картуші, янголи, хмарки та рами, що застигли в очікуванні, коли їх відновлять. Закінчити реставрацію вівтаря планують наступного року.
Авторка: Ольга Романська
