Франківський драмтеатр закриває 84 театральний сезон премʼєрою вистави «Ніч на полонині». У ній зіграють молоді актори драмтеатру, а режисером виступив киянин Ігор Білиць. Про це розповіли у пʼятницю, 30 червня, на пресконференції в драмтеатрі, пише Репортер.
Театр запрошує на прем’єру вже 1 та 2 липня – у найближчі вихідні. Квитки можна купити тут.
«Ніч на полонині» – драматична поема Олександра Олеся, написана у 1941 році. Але дія постановки перенесена на етнофестиваль у Карпатах. Сценографія та костюми акторів виконані в естетиці хіпі.
Нова постановка є мюзиклом, у якому звучатиме музика гурту «Лівінстон».
За сюжетом молодий пастух Іван зустрічає Лісовика, який відкриває йому двері до містичного світу. Головний герой закохується у Мавку, попри заручини з сільською дівчиною Марійкою. Тоді всі герої стикаються з трагедією.
Іван – простий хлопець з села, якого все цікавить. У нього ще підліткове мислення, він не вміє брати на себе відповідальність. Але він зустрічає Мавку, яка є для нього чимось божественним, – розповідає виконавець головної ролі Віктор Абрамʼюк.
Для мене ця вистава – про спокусу, яка зʼявляється у більшості людей. Як наслідок – треба знайти силу в собі зробити вибір і взяти на себе відповідальність, – розповідає виконавиця ролі Мавки Інна Бевза. – Мавка є дуже природня і виправдана, хоч для мене й антагоністка. В її ролі є ключова фраза: «Але ніколи для чужого свого б я щастя не зреклась». Це хоч і егоїстично, але цілком справедливо.
Читайте: Сумні палаци, смачні олії, давні церкви. Що цікавого подивитися на Рогатинщині (ФОТО, ВІДЕО)
Режисер вистави Ігор Білиць зараз працює у львівському театрі імені Марії Заньковецької. «Ніч на полонині» – перша вистава режисера у франківському драмтеатрі.
Ця ідея довго крутилася у мене в голові, художнє рішення теж виникло само по собі. Мені дуже подобається ця команда, цей театр, він один з найкращих в Україні. Тож я радий долучитися до цієї команди, – каже Ігор Білиць.
Читайте: Дослідники зробили перші світлини підземелля В’їзної вежі Галицького замку
У всіх є знайомі на фронті. Оскільки я чоловік, то постійно маю відчуття провини, що я тут, а не там, – каже режисер. – Я спитав його, що я можу зробити. Він сказав, що воює, щоб люди жили: ходили в кафе, театр, обнімалися, закохувалися. Тому ця вистава насичена емоціями і почуттями, які б я хотів переживати ще раз кожен день.
Comments are closed.