—?Ясно, Готуємо Глінтвейн. Ти такий милий — сьогодні.
Й почула голос: РОДЗИНКО ШОУ, ПРОАНАЛІЗУЙ СВОЮ ПОВЕДІНКУ, СПРОБУЙ ЗЛОВИТИ СВОЄ ВІДОБРАЖЕННЯ В УЯВНОМУ ДЗЕРКАЛІ І СКАЗАТИ ЧЕСНО, ЧИ ПОДОБАЄТЬСЯ ТОБІ САМІЙ ТЕ, ЩО ТИ БАЧИШ. Я НІЧОГО НЕ БАЧУ, хіхікнула Родзинка Шоу.
ЛИШЕ СТЕЖАЧИ ЗА СОБОЮ, ТИ ЗМОЖЕШ ВИЯВИТИ СВОЇ ПРОРАХУНКИ Й УСУНУТИ ЇХ. АДЖЕ КРАСИВОЮ ТРЕБА БУТИ ЗАВЖДИ, РОДЗИНКО, ШОУ, ЗАВЖДИ!
—?Ця техніка звільняє тіло від напруження, яке в ньому залишив стрес. Я зараз. Треба відлити.
Тут до її столика підсідає Ретро.
— Привіт, Родзинко Шоу. — У всьому жовтому.
— Привіт, Ретро. Мені здасться, що звичка закидати ногу на ногу є в кожної жінки. Я теж не виняток із правил, проте проблем із ногами досі не помічала. — Вона встала. Показала свої ноги. — Класні, правда?
—?Класні. — Ретро ковтнув з баночки пива, яке приніс з собою.
—?Думаю, — закурила, — особливо небезпечною ця поза може бути для тих, хто мало рухається: сидячий спосіб життя часто провокує варикозну хворобу. У мене також досить часто трапляються дні, коли відволіктися від компа неможливо й на хвилинку. Ця поза дуже шкідлива для здоров’я, — ковтнула й собі з баночки пива. — Та виявляється, що це не так просто, як здається! — Вся у білому, лише волосся фіолетового кольору. — Тільки починаю з кимось спілкуватися — як ноги ніби самі собою займають зручну позицію. Я навіть не помічаю, як це відбувається. Тепер я розумію, що таке пам’ять тіла, про яку розповідають спортсмени і танцюристи.
Нана каже:
—?Тепер послухайте мене. — Вона рукою торкнулася обличчя Ретро.
Пальцем провела по його губах, повних, чуттєвих, томно зітхнула, і продовжу вала, зручно вмостившись в кріслі: — Без прикрас я наче гола. Ти мій, Ретро. Не розумію, навіщо їх знімати? Люблю тебе, Ретро. Бачити сни вони мені не заважають, а вранці довелося б одягати все знову. — Вона посміхнулась. — Поцілуй мене, Ретро. Велика кількість каблучок підкреслює форму моєї руки та привертає увагу. Так, Ретро?
—?Так. — Ретро поцілував Нана. — Золотий Ключик спізнюється.
—?До того ж, кожна з них — згадка про важливу подію в моєму житті. — Час від часу гризла нігті. — Каблучку з рубінами колишній чоловік подарував мені в день освідченням морською зіркою — під час нашої подорожі до Єгипту. — Почула голос: ОДЯГ МАЄ ЛИЧИТИ ТОБІ, ПОКАЗУВАТИ ПРИНАДИ ТВОЄЇ ФІГУРИ, АЛЕ В ЖОДНОМУ РАЗІ НЕ ПРИХОВУВАТИ ЇХ. АДЖЕ САМЕ ОДЯГ І РОЗПОВІДАЄ ЧОЛОВІКАМ ПРО НАС. НЕ КОПІЮЙ, ОБИРАЙ ЩОСЬ НЕПОВТОРНЕ, СВОЄ, У ЧОМУ ПОЧУВАТИМЕШСЯ СОБОЮ. Вся в голубому. Очі червоні. Шкіра жовта. Волосся — чорне.
Океан Свіжого Повітря:
—?Ось ти гризеш нігті — це вказує на прихований страх та бажання його побороти. Ця звичка найбільше проявляється в моменти хвилювань. Чого ти зараз боїшся?
—?Не знаю, Океане Свіжого Повітря. Не знаю. І знати не хочу.
—?А схрещувати ноги — свідчить про підсвідоме бажання від чогось захиститися. Таким чином ти, Родзинко Шоу, ніби відокремлюєш себе від небажаної людини або ситуації. Ще це говорить про внутрішнє напруження. — У всьому зеленому, а на голові — безліч різнокольорових косичок, у великих і темних окулярах від сонця. — Ах, яке прекрасне життя!
Готуємо Глінтвейн:
—?Ось подивіться, японська лялька, котра вміє подавати чай. Класна, правда? — Всі розглядають ляльку, кажуть, що класна. — У Японії в період Едо дитячі ляльки мали різні костюми і дуже реалістично передавали людські риси. Деякі з них рухались за допомогою канатиків, пружинок, блоків та дерев’яних шестерень. А ось ця лялька може навіть піднести гостеві чаю і повернутися з порожнім горням.
—?Привіт усім, — сказав Золотий Ключик. — Поїхали до мене додому дивитися класну еротику.
Сіли в машину й поїхали. Осінь. Будуть курити травку, те, се, а потім — трахатись. Потім Золотий Ключик з Родзинкою Шоу піднялися на дах стоповерхівки.
—?Я люблю тебе. Справді. Сильно?сильно люблю.
—?Перестань. Я ще не готова.
—?Не віриш? — І каменем полетів вниз.
—?Зачекай! — закричала. — Я з тобою, — й собі зробила крок в безодню.
Потім чарівна незнайомка повернулася, сіла на крісло трохи віддалік від мене, закинула ногу на ногу, й почала читати оповідання. А коли закінчила, якось дивно подивилася на мене, посміхнулася, взялася перечитувати все спочатку, а я тим часом налив собі ще вина і сидів, спостерігаючи, як вона читає. Нарешті вона прочитала оповідання вдруге, і я запитав:
—?Подобається?
—?Це не та річ, яка подобається чи не подобається, — відказала вона.
Встала. — В кожної жінки є свій Золотий Ключик. — Посміхнулась і пішла геть.
Цікаво, що вона цим мені хотіла сказати? Мабуть, й сама не знає. Як і я не знаю. Знаю тільки одне — страшне життя і водночас чудове.
