Правий політичний рух в Україні завжди більш широко був розповсюджений на її західних територіях. Варто згадати початок ХХ століття, час, коли саме формувалися засади українського націоналізму, праці ідеологічних керманичів якого, Міхновського, Коновальця, Бандери, Донцова, і зараз є для правих рухів світоглядним орієнтиром. Тоді як і тепер радикалізм поглядів приваблював переважно молодь. Молоді люди, які мають намір вступати в праву партію, зазвичай обирають найрадикальнішу, для прикладу ту, члени якої сидять у в’язниці за участь в якихось політичних акціях, чи ту, яка бере участь у бойових діях, в середині 90?х для прикладу — Придністров’я, Югославія, Чечня, Абхазія, масові заворушення в Білорусії. Зі слів одного з представників правої партії, з яким нам вдалося поспілкуватися, Україна, якої вони прагнуть, виглядає приблизно так — на керівних посадах в державі та силових структурах — українці; заборона для громадян інших держав на території Україні мати власність і носити зброю; видання паспорта громадянина України, в якому обов’язкова має бути введена графа «національність», тільки після іспиту з української мови та історії; заборона Комуністичної партії; повернення до складу України етнічних земель.
Для івано-франківських правих партій знайомство зі скінхедами розпочалася в 2001 році після акції «Україна без Кучми». Тоді рух скінів ще не був поширеним в Україні, тим більше — в Івано-Франківську. Тому ключовими місцями знайомств були політичні акції в інших містах України. В той час в поглядах скінхедів, до речі рідко коли чітко сформульованих, праві рухи знайшли для себе багато спільного та позитивного. Для прикладу, таке поняття як расизм. Аргументація для декого може видатися дивною, але все ж таки не позбавленою логіки — якщо дивитися на ситуацію з точки зору Івано-Франківська чи України загалом, а всієї Європи, то біла раса деградує і вимирає. Проте, як і для правих партій, так і для руху скінхедів, притаманною рисою є незгуртованість. Багато з них працюють з різними партіями, разом збираються переважно тільки на якихось масштабних акціях, спрямованих в основному на те, щоб засвітитися, показати, що рух існує.
Проте, як і все, правий рух видозмінювався з часом, зараз в Івано-Франківську він відмінний від того, яким був років 30 чи 40 тому. Багато скінів пішли на стадіон, і тепер для їхнього означення існує ще одна назва — футбольні хулігани. Проте у цьому середовищі івано-франківських любителів спорту потрібно чітко розрізняти ультрасів, які в основному підтримують команду на стадіоні піснями, банерами і т.?д., та самих хуліганів, яких, до речі, також є не мало різновидів. Найбільш антагоністичні з них праві, про яких саме і йде мова, та ліві, присутність яких в нашому місці поки що не спостерігалася. Проте вихід на стадіони не означав зміну ідеалів, його можна розглядати як елементарний вишкіл, маються на увазі так звані «махачі», коли збираються невеликі компанії і організовують між собою бійку. Що ж до кількості футбольних хуліганів у нашому місті, то про це, напевно, не знають навіть в СБУ, а що ж до якості, то вона бажає кращого, зважаючи на те, що ці традиції в Франківську ще не так глибоко закорінені, тим більше цьому не сприяє й постійна зміна місцевих футбольних клубів.
Наявність цих зв’язків між політичними партіями та молодіжними субкультурами в Івано-Франківську вимальовує світоглядно цілісне групування, з доволі радикальними поглядами на ситуацію в суспільстві та такими ж радикальними способами вирішення існуючих проблем. З ними можна не погоджуватися, їх можна засуджувати, проте в порівнянні з тотальним релятивізмом та нігілізмом, якими зараз керується лякаюча кількість молодих людей, присутність ідеалів, хоча й крайніх, виглядає не найбільшим злом.
Comments are closed.