Ще 15 червня з окупованої Каховки Херсонської області на Косівщину переїхало ткацьке ательє Vandra Rugs, яке славиться тим, що тче красиві килими.
Через три місяці воно почало випускати продукцію і зараз працює у Косові. Про це йдеться у статті журналістки Аліси Мудрицької в газеті “Гуцульський край”, пише Репортер.
Поблизу Зміївки на Херсонщині, відомої своєю шведською діаспорою, розташоване село Любимівка, де жила Лариса Боден. Її чоловік – швед. 15 років тому Лариса – мати трьох дітей створила власне підприємство. Ідею підказав чоловік.
2007 року пані Лариса заснувала ательє Vandra Rugs. Каже, що нічого не знала про ткацтво, а килимів навіть удома не мала. До того ж взяла на роботу землячок, які переважно працювали у садах чи теплицях. Нове ремесло усім довелося опановувати з нуля.
Килими створювали в скандинавському стилі. Красиві, світлі, здебільшого пастельних кольорів. Один виріб тчуть від 5-6 тижнів до трьох місяців, терміни залежать від розмірів, матеріалів і складності узору.
Продукцію українсько-шведського ательє охоче замовляють клієнти зі Швеції, Австрії, Італії, Німеччини, Нідерландів. Найбільші замовники – Велика Британія, Країни Балтії, Швейцарія, Франція. Як коштовну реліквію в ательє зберігають і демонструють відкритку-подяку від принцеси Вікторії за красивий килим, виготовлений українськими жінками.
З початком війни – на Гуцульщину
До 24 лютого в ательє було 12 верстатів: найменший мав 1,5 метра (для виготовлення зразків), найбільший – 8 метрів. А 24 лютого Лариса Боден була за кордоном, звідки й керувала евакуацією співробітників та обладнання. На початок повномасштабної війни в ательє працювали 27 осіб. За кордон зуміли виїхати 13 майстринь і 16 дітей з родин працівників. Добиралися через Крим, бо офіційних зелених коридорів на півдні не було.
Частина працівників не наважувалася або не захотіла покидати Україну. Вирішили перебиратися на захід. Знайшли 10-тонну фуру. Вантажили автомобіль півтора тижні. Треба було вибрати найнеобхідніше, без чого не обійтися. Залишили в Каховці малі верстати і найбільші. Взяли ті, на яких виконують основну частину замовлень.
На початку травня працівники ательє були вже на вільній від загарбників території. Добиралися 11 діб. Тоді вирішили шукати регіон, де є вільні виробничі площі. Пропозицій щодо релокації надійшло кілька: зі Львова, Тернополя, Хмельницького, Вінниці.
Але Ларисі Боден зателефонував давній друг чоловіка – Бьорн, якого добре знають на Косівщині. Цей колоритний підприємець та меценат з Німеччини багато років живе у селі Лючі. Саме він запропонував перевезти ательє у Косів, заохотив: «Тут – класний мер і креативна команда».
Тут підприємству надали приміщення фабрики “Гуцульщина”. У червні 10 працівників ательє, з них – п’ятеро ткаль, приїхали у Косів і почали обживатися.
Майже відразу засновниця ательє почала налагоджувати контакти з косівськими фаховим коледжем та інститутом прикладного і декоративного мистецтва. Зараз тут знайшли роботу 12 ткаль з Косівщини.
Навіть після деокупації Херсонщини підприємиця не планує ліквідовувати косівське ательє. Після перемоги України їх буде вже два: одне в Каховці, друге – у Косові.
Comments are closed.