Руслану Бережному (псевдо – Маестро) зі Снятинщини 26 жовтня мало б виповнитися 46 років. Але він загинув 22 березня біля Слободи-Кухарської на Київщині. Тож рідні, друзі відзначили його день народження так, як він би хотів.
У художньо-меморіальному музеї Василя Касіяна зібрали друзів. Була виставка коломийських художників, з якими товаришував Руслан Бережний. А також приїхали музиканти, з якими він свого часу грав на вулицях міст, у поїздах, пише Репортер.
Музика – все
Руслан Бережний з позивним «Маестро» у 2014 році пішов на війну добровольцем. Спочатку служив у батальйоні «Прикарпаття», а коли його розформували, перейшов гранатометником у 15 батальйон 128 гірсько-піхотної бригади. Був поранений, після одужання знову повернувся на фронт. Потім демобілізувався й намагався влаштувати мирне життя.
Коли почалось повномасштабне вторгнення, він одним із перших пішов захищати Україну.
Свій позивний Руслан отримав від побратимів, бо на війну пішов разом з гітарою у 2014 році, – згадує сестра Руслана Юлія Дзундза. – Для нього музика було – все.
Вечір пам’яті Маестро організували Юлія та його кохана жінка, художниця Катерина Григорович. Вечір був нетиповий, як і любив Руслан.
Оскільки брат дуже любив компанію й не любив, коли сумували, не любив офіціозу. Ніколи. Ми зібралися тут, аби його пам’ятали музикантом, таким, яким він був до загибелі, – каже Юлія.
До речі, вона також військова. Служить з 2016 року в 10 окремій гірсько-штурмовій бригаді. Зараз звільнилась, але думає повертатися в іншу бригаду.
Якось ми зустрілися в Коломиї, на озері. Говорили, я йому сказала, що хочу служити. Він ані слова не сказав, – розповідає Юлія. – Набрав Василя Зубанича (він у 2015-2010 роках був командиром “десятки”), і вже наступного дня я поїхала проходити медкомісію, а через два дні – в Полтаву на навчання. Перед поїздкою в учебку брат сказав мені купити п’ять упаковок вафель і заховати в сумку. Я ще здивувалась, мовляв, не буду там їсти солодке! Він наполіг. Спілкувалися ми щодня. Поки я там була, все питав, чи з’їла я ті вафлі. А я їх з’їла вже на наступний день вночі. Тоді зрозуміла, чому він так наполягав, але йому не сказала…
Руслан замінив мені тата, – розповідає сестра. – У нас різниця – 14 років. Він багато чому навчив мене. От, перед тим, як дати чийсь номер телефону, – треба у тої людини спитати дозволу. Усьому навчив.
Вдома, на хуторі Будилів, Юлія хоче зробити в кімнаті брата такий собі сімейний музей. Там будуть усі його речі: вірші, нагороди, форма й на почесному місці – гітара.
У мандри кличе дорога
Виставку назвали «46». Катерина Григорович пояснює, що стільки йому мало б виповнитися, але назавжди буде 45. Тому на виставці є 45 робіт, а 46-та – його фотографія.
Свої роботи виставляють четверо коломийських художників, з якими Руслан товаришував, – каже Катерина Григорович. – Але це не художня виставка, а день народження. Зібралися люди, які його знають, люблять, аби згадати про нього не як про героя, а як музиканта. Який він був справжній. Він багатогранна особистість й виставка саме така. Тут немає єдиного стилю чи тематики.
За словами Катерини Григорович, Руслану б сподобалося. Каже, він не любив ходити на різні урочистості, офіційні заходи. Хіба щоб підтримати побратимів, заграти для них, пожартувати.
Одного разу якось прийшов з такої події похмурий і злий, – згадує жінка. – Я спитала, що не так, мовляв, грамоту ж дали, відзначили. Він сказав: «Нащо вони мене ховають живцем? Ніякий я не герой – я музикант». І сьогодні він – музикант. Не буде хвилини мовчання, офіційних виступів. Будуть друзі, з якими він грав на вулиці, у поїздах.
Серед картин – усміхнений портрет Руслана Бережного. Це робота молодої художниці Софії Григорович. Дівчина дуже тепло розказує про Руслана, бо знає його з дитинства. Завжди приходив з подарунками, що б не було.
Ми з мамою приїхали під військкомат, коли він відправлявся, було дуже холодно. А я без шапки, – пригадує Софія. – Він подивився на мене, кудись пішов і приніс шапку. Це був його останній подарунок. Аби не порушувати традиції, я для всіх також підготувала подарунки – синьо-жовті браслети зі стрічок.
А далі була музика. Гітарист Юрій Мілян переконаний, що вуличну музику в Коломиї започаткував саме Руслан Бережний.
Я гуляв з друзями і почув, як він грає, – пригадує Юрій. – Підійшов, познайомився. Я тоді сам вчився грати на гітарі. Руслан був першим вуличним музикантом, якого я побачив, і теж захотів так. Потім почав грати. Моєму прикладу послідували й інші. Зараз приємно, коли на вулиці грають молоді люди. По факту – це все пішло від Руслана.
Юрій грає пісню, яка в нього асоціюється з музикантом Русланом Бережним – «Нас кличе у мандри дорога».
Comments are closed.