Сьогодні день працівників засобів масової інформації. Звісно, усі ці «дні» – воно трохи совкове, оці професійні свята – від залізничників до кухарів і сантехніків. До речі, різні пам’ятні «дні» чомусь відзначають і в інших країнах та на міжнародному рівні.
Головним чином таке робиться задля привернення уваги до явищ, професій чи галузей, пише Максим Карпаш у Репортері.
Сьогоднішня присвята – працівникам ЗМІ, журналістам. Теж можу вважати себе трохи причетним, бо вже третій рік щотижня видаю колонку та розумію, що це не така вже проста галузь.
У межах професійної діяльності також регулярно співпрацюю з медіа. Саме термін «медіа» мені подобається набагато більше – по суті це посередництво між різними групами суспільства.
Перші газети з’явилися ще 400 років тому й головним чином слугували засобом донесення реклами. При цьому новини, есеї та все інше працювали лише на привернення уваги до тієї ж реклами. Ті самі правила збереглися до наших часів: що цікавіший контент у того чи іншого видання, каналу, чим більша в нього аудиторія, тим дорожча там реклама.
Але що ж змінилося з тих часів? Як на мене, саме ЗМІ стали першою лінією фільтрування, фронтом аналізу подій в нашому житті. Редактори та журналісти видань є інколи вершителями доль політичних сил, компаній, органів влади, окремих людей. Від масштабів висвітлення тих чи інших подій, множини поглядів, залежить суспільна думка.
Читайте Максим Карпаш: Україна має шанс “вийти в люди” на довірі
Яскравим доказом цього є росія – категорична більшість населення перебуває у стані воєнної істерії, ненависті до нас практично на 100% завдяки впливу пропаганди, що ллється через місцеві ЗМІ. В Руанді геноцид 1994 року був спровокований через ЗМІ. До речі, деяких нацистських пропагандистів також судили на Нюрнберзьких судах. Не випадково медіа називають четвертою гілкою влади.
За останніх 20-30 років в усіх без винятку структурах бізнесу, влади, культури з’явилися цілі пресслужби. Завданнями цих підрозділів є створення позитивного образу (іміджу), підготовка пресрелізів, генерування інформаційних приводів. І саме представники мас-медіа, журналісти є «клієнтами» чи радше споживачами цих продуктів. Якщо журналіст не зверне увагу на подію, особу чи явище, про це ніхто й не дізнається. Від того, наскільки журналіст глибоко «в темі», наскільки він гостро аналізує саму новину, розуміє її контекст, залежить напрямок суспільної думки.
Від багатоголосого хору усіх засобів масової інформації у кожній державі формується суспільний консенсус щодо подій та явищ. ЗМІ є таким собі балансиром, врівноважувачем ідей та думок, суспільної моралі. На сторінках та екранах ЗМІ формується наша система цінностей.
Читайте Максим Карпаш: Як відновлювальна енергетика поховає росію
На жаль, звісно, вже з’явились паралельні явища – події, які є інформаційними приводами за визначенням. Це коли подія стається винятково заради того, аби потрапити у новини, а не принести якусь користь. І також з’явилась ціла індустрія ЗМІ, які несуть тенденційну інформацію, інколи просто неправдиву (фейки) і т.д. Нам дедалі важче розрізняти правдиві новини від «інформприводів» та хороші ЗМІ від «фейкометів».
Оберіть собі добрі ЗМІ, підтримуйте їх. Це нормально – платити за новини, бо інакше слід розуміти, що за них заплатив хтось інший.
Журналістам та редакторам бажаю гостроти погляду, надійних джерел і вдячних читачів.
Максим Карпаш, професор ІФНТУНГ
Comments are closed.