Івано-Франківськ цікавий не лише для туристів, а й для письменників. Все більше майстрів пера розгортають події своїх творів у нашому місті. Хоча, не зовсім у нашому.
Літературні герої живуть, кохають, воюють і страждають на тлі старого Станиславова. Насправді історичну прозу писати дуже непросто, але наші автори впоралися добре, стверджує Репортер.
Пригоди на землі й під землею
Ми недаремно пишемо «наші», адже всі автори книг, про які йдеться нижче, живуть у Франківську. Розглянемо три книги, а розставимо їх за хронологічним принципом.
Роман Остапа Українця «Канцелярія хрестових походів» вийшов у харківському видавництві «Фабула» у 2019 році. Це вже друга історична книга молодого письменника і вона є своєрідним пріквелом до його дебютного «Малхута».
Події відбуваються у 1679 році. Фортеця Станиславова нещодавно витримала потужну турецьку облогу, але Потоцькі не почивають на лаврах і затіяли грандіозне розширення міста з добудовою нової магнатської резиденції.
Одного чудового ранку через дві брами – Тисменицьку й Галицьку, а також через Вірменську хвіртку до міста потрапило троє чоловіків. Знавець генеалогії шляхтич Трєпка, мандрівний спудей Тиберій і підмайстер-муляр Матвій не були знайомі між собою, але невдовзі їм судилося потоваришувати та опинитись у гущі подій.
Тут є все для пригодницького роману: підземні лабіринти, лицарський орден Дракона, турецькі шпигуни, полювання на вурдалака та спалення відьми. Окрім вигаданих персонажів, регулярно згадуються й реальні історичні постаті – архітектор Карл Беное, Андрій Потоцький та його син Станіслав, який грає тут ключову роль.
Видно, що Остап Українець ретельно розібрався у побутових деталях епохи. Наприкінці книги є словничок термінів, які зараз майже забулись, але в XVII столітті ними широко користувались. Звідти можна довідатись, що лунина – це родима пляма, близна – шрам, а додайка – додаткова порція.
Єдине, що у книзі здається трохи непереконливим, це розгалужена мережа підземних ходів. У романі під маленьким дерев’яним Станиславовом є такі катакомби, яким міг би позаздрити і столичний метрополітен. Це при тому, що місто тоді було дуже молоде, бо з’явилось на мапах менше 20 років тому.
Хоча, це ж не історична монографія, а література, тож автор має право. Тим більше, що підземелля у Станиславові справді були і час від часу нагадують про себе.
Кохання та кулінарія
Під час ремонту в одному з франківських ресторанів працівники наштовхнулись на тайник у стіні. Будівля була давня, тож таємничий згорток, що лежав у ніші, міг містити неабиякі скарби. Втім, коли його розвернули, на робочих чекало розчарування. Замість золота, срібла чи діамантів у пакунку виявили кілька пожовтілих фото, жіночий гребінець, вирізки з австрійських газет і кілька записників. Але саме у блокнотах і крилося найцікавіше.
Так починається роман Ольги Деркачової та Ірини Фіщук «Переписник пані Мулярової». Він побачив світ у 2019 році у видавництві «Дискурсус», що зареєстроване у карпатському селі Брустури. Якщо перша співавторка – відома письменниця, то для Ірини Фіщук книга стала літературним дебютом. Вона є власницею «Сімейної ресторації Мулярових», у стіні якої знайшли згадану схованку.
Синагога, “Сокіл”, “Імперіал”. Чим жив Станиславів у 1893 році (ФОТО)
У записниках були щоденники Стефанії Мулярової – дружини адвоката Гольдфельда, що володів кам’яницею на сучасній вулиці Чорновола, 5. Фантазія авторок переносить нас на початок ХХ століття. Тоді наше місто виглядало зовсім інакше, потопало у зелені, а на вулицях пахло трояндами, кавою, свіжими струдлями, дамськими парфумами й міцним тютюном.
Стефанія має непрості стосунки із свекрухою, кохає свого чоловіка, часто потрапляє в якісь халепи та уважно слухає чутки, які поширюються містом. Інколи здається, що мешканці Станиславова тільки те й робили, що обговорювали просто всіх – з приводом і без нього.
У передмові читаємо, що в романі є пристрасті, упирі, втечі, таємні побачення та смаколики. З останнім пунктом важко не погодитись. Стефанія мала неабиякий кулінарний талант, готувала краще за кухарку, чим бісила свекруху, та залишила цілий жмуток рецептів. До речі, про деякі з них йдеться у книзі. Наприклад, ви куштували буряк по-галицьки, салат цьоці Рози чи москаликів під маринадом?
Грюс аус Станіслау. Перші станиславівські поштівки були справжніми шедеврами (ФОТО)
Злочини, злочинці та невинні жертви
У 2018 році буковинське видавництво «Meridian Czernowitz» надрукувало «Коханців юстиції» Юрія Андруховича – «параісторичний роман у восьми з половиною серіях».
Із дев’яти оповідань, що пов’язані із злочинцями, судовими процесами та стратами, чотири стосуються нашого міста. Усі вони відбуваються у ХХ столітті та охоплюють австрійський, польський, німецький і радянський періоди.
У книжці ми познайомимося з першим українським терористом Мирославом Січинським. Після вбивства намісника Галичини його засудили до страти, потім замінили вирок на 20 років ув’язнення, перепровадили до станиславівської в’язниці, а звідти він щасливо втік. Історія вже сама по собі захоплює, але в оповіді «патріарха» стає бестселером.
Якщо про Січинського знають усі, то про Фелюся – короля станиславівських батярів міжвоєнної доби – чули одиниці.
Ось уривок розповіді про Фелюся: «У ті часи вони ще не носили спортивного одягу з підробними лейблами і надто коротко не стриглися. Радше навпаки – відрощували собі доволі довгі чуприни, звані гривами. Вчепитися п’ятірнею в шевелюру суперника їхній кодекс бійок забороняв категорично, тож і в короткому підстриганні потреби зовсім ніякої не було…».
Найбільший розділ присвячений сумнозвісній прем’єрі оперети «Шаріка» та наступному розстрілу українських патріотів 17 листопада 1943 року. Про це написано багато, але в художньому трактуванні ті драматичні події постають вперше. Автор малює яскраву картину життя Станіслава під німецькою окупацією та приходить до досить несподіваних висновків щодо підпільного руху в місті.
Останнє оповідання має промовисту назву «Презентація трупа або Фантомас-71». Тут є ретроспектива подій 1960-1970-х років: дитинство автора, будівництво та обвал кінотеатру «Космос», згадка про легендарного офіціанта Кубу та загадковий труп чоловіка без голови. Його виявила одна пані, коли гуляла з песиком з промовистим ім’ям Алькапоне зарослим берегом Бистриці. Оголошення про страшну знахідку довший час передавали по місцевому радіо.
До речі, той злочин лишився не розкритим, а голову так і не знайшли.
Автор: Іван Бондарев
Де у Станиславові був арсенал і чому він не став окрасою Франківська (ФОТО)
