14 січня – Старий Новий рік в Україні. Також День 14 січня також називають Василів день або день святого Василя. Він вважався покровителем землеробства. Передує Старому Новому року Щедрий вечір або Меланки 13 січня.
Зауважимо, що Василій Великий — архієпископ Кесарії Каппадокійської в Малій Азії, визначний церковний діяч, один з Отців Церкви, християнський святий. Йому приписуються винахід іконостаса та складання літургії Василя Великого, пише ТСН.
Напередодні для святого Василя в Україні щедрують, в сам Василів день заведено посівати. На свято заведено готувати щедру кутю та ворожити. За прикметами, у цей день вдома обов’язково треба мати грошовий запас та не давати в борг.
Найважливішою традицією Старого Нового року є посівання. Посівати починають ще з самого ранку до сходу сонця, переважно хлопчики або чоловіки. Є прикмета, що першим в дім цього дня повинен зайти чоловік.
Як пише відомий український етнограф Василь Скуратівський у книзі “Місяцелік”, у тих селах, де була церква, засівали після ранкової відправи, а де не було — вдосвіта. Батьки будили своїх синів (традиційно засівали тільки хлопчики, а дівчатка лише щедрували). Зодягтись, дітлахи брали спеціально виплетену рукавицю, наповнювали її зерном і, ставши перед образами, засівали власну хату.
Батьки обдаровували хлопців грішми, і тоді вони, починаючи з крайньої хати, оббігали сусідські оселі. Кожен намагався щонайпершим засіяти і отримати найкращий подарунок. Тим, хто спізнювався, давали лише млинці та пироги. Відтак за дітьми бігали пси, яких підгодовували юні посівальники.
Читайте: Меланка кличе на борінку. За що в селі на Снятинщині б’ються три кути (ФОТО, ВІДЕО)
Перших посівальників господиня садовила на порозі і роззувала, щоб вдома краще кури неслись, а господар тим часом йшов з коцюбою до сідала і зганяв курей, аби розпочинали скорше нестись.
Цього дня вважалося за честь вітати всіх Василів. Деінде виносили на подвір’я дідуха і спалювали його, що символізувало початок Нового року.
На Поліссі існував регіональний звичай — так зване “посівання пастухів”. Підлітки, котрі пасли або ж зголошувалися відпасти в новому рот худобу, напередодні відвідували своїх господарів. За звичаєм, засівальників, як і щедрувальників, приймали залюбки. Подарунком були прибережені з осені яблука, ліщинові горіхи, гарбузове чи соняшникове насіння тощо.
Засівати оселю годилося лише житнім зерном (в рідісних випадках — пшеничним). Інші злакові не використовувалися; це вже тепер нерідко спостерігаємо наругу над давнім обрядом, коли засівають горохом, будь-якою іншою крупою, у тому числі й манкою. Все це нівелює давню традицію. Засівальник мав розбірливо продекламувати поетичну примовку-побажання. Особливо цінувалися найбільш оригінальні.
Також дуже велика увага приділяється прикметам в цей день: наприклад, якщо в Василів день ясна погода і багато зірок на небі — добре уродяться ягоди, якщо завірюха — горіхи, а коли лежить іній на деревах — можна очікувати добрий урожай мед.
