Артхауз у Бережниці: про людей, дерева й фільми про війну (ФОТО)

Минулих вихідних, з 29 по 31 жовтня, у невеличкому селі Бережниці на Верховинщині відбувся фестиваль документального кіно та дерев «Сад пам’яті».

Гості фесту мали можливість подивитися документальні стрічки про війну на Донбасі, про волонтерів та простих людей у прифронтовій зоні. Також висадили 12 дерев. Кожне – в ім’я загиблого друга чи побратима, пише Репортер.

Правдиві саджанці

Цей фестиваль проводять уже вчетверте. Його ініціаторка Віталіна Маслова, яку добре знають у волонтерському та ветеранському колі. Вона засновниця волонтерського проєкту з арт-реабілітації учасників АТО «Творча криївка».

Згадує, що перший фест провели у 2018 році. Каже, після того, як загинув її чоловік Валентин Гонтар, вона багато думала про втрати, вшанування, про те, що важливо для людей, які втратили дорогу людину, яка воювала. Як це зробити, аби воно не було лише словами. За цими роздумами і народилась ідея зробити комплексний фестиваль – дерев і кіно «Сад пам’яті».

«Сад – це якісь дії, що виглядають дуже простими, але вони спрямовані у далеке майбутнє. Ми саджаємо дерево і це завжди довго, воно потроху росте, але з роками вони по-справжньому розкриваються, плодоносять, – пояснює Віталіна. – Якщо ми в ім’я загиблої людини саджаємо дерево – це щось, що ми спрямовуємо у дуже далеке майбутнє. Чому кіно? Для мене формування пам’яті про події, які зараз відбуваються, – це також щось таке, як сад. І питання, що ми у цьому саду саджаємо? Тобто, які факти садимо у нашу пам’ять і що потім там росте? Документальне кіно – це якраз дуже здорові правдиві саджанці».

Кіно й тусовка

Цьогоріч фест зосередили у Бережниці. Досі кінопокази відбувалися у Верховині та вільному просторі «Думка», а в Бережницю учасники події приїздили лише, аби висадити дерево у пам’ять про своїх близьких.

За ці роки висадили понад 40 дерев на території Центру творчої реабілітації та оздоровчого відпочинку «Бережниця».

У спеціальному зошиті записано, яке дерево хто і в пам’ять про кого посадив. А садили рідні, друзі чи побратими. За словами Віталіни, люди самі купують дерева, привозять і садять. Часто консультуються, яке брати краще, аби прижилось у Карпатах.

Читайте також:

Роман із садом. Як десантник з Городенківщини привчає людей землю любити (ФОТО)

Сад – це перша й головна частина фесту, а друга – кіно. У звичайному сільському клубі показували фільми, які вигравали нагороди на різних престижних міжнародних фестивалях. З восьми лише два є у вільному доступі – інші ще у прокаті. Тому гості фесту мали чудову нагоду на ексклюзивний перегляд.

Серед фестивальників були актори, режисери, волонтери та військові з різних куточків України. За словами Віталіни Маслової, очікували значно більше гостей, а особливо їх чекали у селі.

«Це особливо сильне переживання, коли фестиваль відбувається у селі, де мешкає всього 200 людей, – говорить Віталіна. – Надіємося, що наступного року приїдуть усі. Люди насправді хочуть спілкування, хочуть культурних подій. Наприклад, у неділю, в день закриття фесту, прийшло пів села дорослих. І це було так чудово! Дивилися фільми, обговорювали. Між показами була така справжня фестивальна тусовка. От, стоїть режисер, а дідусь з села щось його розпитує. Там хтось сміється, там хтось щось дуже серйозне говорить».

Light-night для гуцулів

Маленьке приміщення клубу на 40 місць додавало якоїсь особливої камерної атмосфери. Протягом трьох днів тут показали вісім документальних стрічок. Зокрема, «Зошит війни» – фільм, створений з особистих відеозаписів із телефонів і камер українських бійців.

«Небесний координатор» – про Володимира Кочеткова-Сукача, який разом з однодумцями створив волонтерську групу «Аеророзвідка». За допомогою дронів вони помагали українським розвідникам та артилерії. Він загинув 15 березня 2015 року поблизу Красногорівки. Минулого року родина Віталіни посадила дерево в Бережниці у пам’ять про нього, адже товаришували.

Поза конкурсною програмою був фільм Валентина Васяновича «Атлантида». Це антиутопія, що розповідає про долю звільненого Донбасу у 2025 році. Стрічка, до речі, минулого року перемогла на Венеціанському кінофестивалі. Крім того, фільм був висунений на премію «Оскар» від України.

Але, напевно, найбільше глядачів вразив фільм Ірини Цілик «Земля блакитна наче апельсин». Це кіно про родину, яка живе у сірій зоні, – у Красногорівці. Мама й четверо дітей. Попри всі труднощі, ця родина є дуже дружною, життєрадісною.

У Бережницю з Красногорівки спеціально приїхала одна з героїнь фільму – дівчинка Настя. Вона подружилася з однолітками у селі та ще приїде в гості.

Після кожного фільму були обговорення, люди ділилися враженнями та думками. За словами Віталіни Маслової, їй спершу говорили, мовляв, у селі треба показувати простіші, а не фестивальні фільми, бо там їх ніхто не зрозуміє.

«Після перегляду «Земля блакитна наче апельсин» дві прості сільські жінки говорили такі речі про це кіно, я досі шкодую, що я не записала їхні слова, – із захватом говорить Маслова. – Їх так це зачепило, торкнуло… І я думаю, може, щось і змінило в їхньому житті. І це ще одне підтвердження, що треба показувати артхаузне кіно».

Віталіна впевнена, що цією подією вони надихнули молодь села, аби зробили кіноклуб і дивилися фільми не раз на рік, а раз на тиждень. Також, каже, у Бережниці чудово заходить формат light-night показів. Тобто, люди подивилися кіно, пішли – подоїли корову, а потім знову повернулися на пізній показ.

Наступний фест знову планують робити лише у Бережниці. Навіть домовились про співпрацю й фінансування від обласної влади. Досі всі фести робили самі – з друзями.