Захворюваність на ковід зростає. На 3 жовтня в Україні – майже 5 000 нових випадків на добу.
LIGA.Life розпитала вісьмох лікарів, що найбільше їх дратує та обурює в лікуванні коронавірусу в Україні. Загалом їхні розповіді зводяться до п’яти основних проблем.
1. “Експерти” й професори з безглуздими порадами
“Найбільше обурює ряд “експертів”, чинних професорів, які свого часу за перших симптомів ковіду рекомендували приймати купу недієвих препаратів, якісь противірусні засоби, – розповідає лікар-анестезіолог з Роздільної Одеської області Іван Черненко. – Люди, які мали б нести розумну інформацію, радили дурню. Здається, деякі “експерти” вважали себе геніями, тому намагалися “вигадувати велосипед”, коли треба було виконувати конкретний протокол.
Дратують медики, які не довіряють доказовій медицині, не читали протоколи. Через них той, хто лікує за стандартом, часто виглядає в очах пацієнта дурнем.
Маєш виправдовуватися за адекватне лікування. Наприклад, чому не призначаєш антибіотик. Багато чув: “А мою сусідку лікували ось так”.
Цього можна було б уникнути, якби всі лікарі дотримувалися стандартів. Бо випадків, коли доречно відхилитися від них, набагато менше. На жаль, в Україні багато лікарів навіть не читають стандарти.
Ковід “оголив” цю проблему, але вона виникла не сьогодні. Це результат поганої медосвіти (коли в університеті вчиш не стандарт, а написану конкретною кафедрою методичку). У нас немає базової системи стандартів і контролю за їхнім виконанням.
У мене був ковідний пацієнт, якого госпіталізували. Перед цим йому лікар призначив сім відхаркувальних препаратів! Не знаю, якою була ціль, мабуть, відхаркувати легені. Бо пацієнту відхаркувальні препарати взагалі не треба було призначати, це могло погіршити його стан”.
“Страшенно обурює, коли “авторитети” з галузі медицини рекомендують єресь, – додає сімейна лікарка зі Львова Анастасія Ходан. – Днями до мене прийшла пацієнтка, яка збиралася робити інгаляції спиртом, бо про це написав якийсь професор-пульмонолог.
Можливо, він взагалі не те мав на увазі, але кому пацієнт повірить – сімейному лікарю з досвідом п’ять років чи професору? Коли ці “авторитети” радять не вакцинуватися, це перекреслює всі твої старання. Часто можу витрачати кілька місяців, щоб переконати пацієнта щепитися. Наприклад, мала пацієнток з підозрою на коронавірусну інфекцію, але не вакцинованих. Виявляється, гінеколог їм радив не щепитися від ковіду перед вагітністю!”.
“Не уявляєте, чим тільки у нас не лікують легкі форми ковіду – це і необґрунтоване приймання небезпечних антикоагулянтів, полівітамінів, антибіотиків, – каже докторка меднаук, професорка кафедри сімейної медицини із Запоріжжя Ірина Волошина. – Призначають кілька різних антибіотиків одночасно або паралельно, від чого сильно страждає мікрофлора кишківника.
Врешті, людина приходить з фактично зірваним кишківником, бо пронос триває три тижні (антибіотикоасоційована діарея). Будь-яка розумна людина, а медик і поготів, знає, що вірус не лікується антибіотиками. Але наші люди прямо вимагають виписати їм їх, бо когось зі знайомих так лікували.
Дратує необґрунтоване призначення гормональних препаратів для лікування ковіду. Наприклад, колють стероїдні гормони “для зменшення запалення”. А потім маємо побічні ефекти – цукровий діабет, ожиріння, порушення власного гормонального циклу, зміни оволосіння, зміни в репродуктивній сфері. Обурює, коли медпредставники фармкомпаній заради збагачення приносять лікарям готові недоказові схеми (хтозна, де вони їх беруть)”.
“Маємо багато невакцинованих саме через “авторитетів”, “іменитих лікарів”, які не рекомендують щеплення, – каже сімейна лікарка з Дніпра Олена Кондратенко. – Мій пацієнт торік переніс важкий ковід. Я нарешті його вмовила вакцинуватися. Пише через якийсь час: “Здав за порадою імунолога аналіз на імуноглобуліни, не буду вакцинуватися. Мені імунолог сказав, що це може бути шкідливо”.
Що з цим робити? Розвивати потужну професійну медспільноту, яка працює на засадах доказової медицини, проводить наукові заходи без проплачених фармкомпаніями доповідей. Де “цей фуфломірон найкращий з усіх фуфломіронів”.
Потрібно впроваджувати лікарське самоврядування та персональне ліцензування лікарів. Бо наразі у нас ліцензують медзаклади, а сам лікар має диплом, сертифікат спеціаліста або якусь категорію, і відібрати це в нього майже неможливо, немає законних підстав і методів”.
2. Спочатку “вгробити” себе, лікуючись за порадами з інтернету, а потім шукати допомоги в лікарів
“Дуже дратувало, що люди йшли не до лікарів, а у Facebook-спільноти, звідки черпали поради щодо лікування недієвими препаратами, вітамінками чи антибіотиками. У моїй практиці були такі. Питаєш: “Хто вам призначив лікування?”. У відповідь: “В інтернеті прочитав”, – пригадує Іван Черненко. – Головна проблема самолікування – віра пацієнта в уявне благополуччя: “Я ж лікуюся, в лікарню йти не треба”. Через це вони вчасно не звертаються по допомогу.
Замість того, щоб витратити кошти на купівлю пульсоксиметра і контролювати сатурацію вдома, людина витрачає кошти на непотрібні ліки чи вітаміни, а врешті її привозять до лікарні з низькою сатурацією.
Бачив купу таких: “Задихаюсь три дні, але думав, має пройти. Лікарю, я приймав аж 10 препаратів”.
Кажу з досвіду: у пацієнтів, які передчасно починали пити багато непотрібних ліків, лікували легкі симптоми ковіду як важкі – захворювання протікало гірше, ніж у тих, хто пив звичайний парацетамол. Між іншим, спочатку ми це спостерігали на практиці, а потім з’явилися наукові роботи щодо цього”.
“Дратує, що кожен хворий може піти в аптеку, і йому там дадуть і антибіотики, і гормони, – каже сімейна лікарка, терапевтка з Кривого Рогу, Інга Бондарева. – Щоб цього не було, треба вводити рецепти на такі препарати. Дратує, що пацієнт може просто так піти та зробити КТ – його ніхто не питає скерування від лікаря. Пішов, отримав дозу опромінення, яке ніяк не допомагає у разі ковіду. Краще б витратили кошти та пульсоксиметр придбали. Треба вводити скерування на КТ, але навряд тут щось зміниш. Це приватники роблять, це їхні гроші.
Дратує, коли призначаєш пацієнту рясне пиття та вимірювати сатурацію, а він каже: “У мене пневмонія, дайте антибіотик”. Дратує, що він знайде лікаря, який дасть йому цей антибіотик і не один, або пацієнти самостійно собі їх “випишуть”.
Днями на прийомі у мене був чоловік, у якого не падала температура і він самостійно придбав антибіотики. Температура не падала, бо там, ймовірно, підтвердиться ковід.
Дратує, коли пацієнт починає хворіти на ковід, стан стає важчим, його госпіталізують, а в стаціонарі колега-медик може сказати: “Хто вас довів до такого стану? Це ваш сімейний лікар так вас лікував, що в стаціонар попали?”. В мене було пару таких випадків, адже у нас всі стаціонари були перекваліфіковані, і лікар-невролог, який почав лікувати ковід у попередню хвилю, сказав таке моєму пацієнту”.
3. Коли досі є люди, які не вірять у ковід
“Найбільше дратує, що багато людей не вірять у ковід, поки не захворіють. І навіть захворівши, отримавши результат ПЛР, можуть казати: “Приписали”, – розповідає лікарка-педіатр Ольга Глуховська з Гусятина Тернопільської області. – Днями до мене на прийом дідусь привів онука з болями в животі. Батьки дитини за кордоном.
Дідусь і його дружина мали позитивні ПЛР-тести на ковід, мали б бути на самоізоляції. Але відводили дитину до школи, забирали, привели в поліклініку.
Дитина на момент прийому не мала підтвердженого ковіду, тому вони наполягали, щоб онук продовжував ходити на уроки. Хоча мав би теж бути вдома.
Дратує відсутність контролю з боку держорганів за дотриманням хворими та контактними особами самоізоляції. Розумію, що ця інформація не має вільно поширюватись. Але це дратує. Бо у нас хворі дозволяють собі з підтвердженим ковідом їхати громадським транспортом, не узгоджуючи з лікарем, блукати коридорами поліклініки.
Для розуміння – у нас в поліклініці є окреме місце, щоб оглядати хворих та брати мазки, щоб хворі не заходили в загальний коридор. Втім, деякі все одно це роблять. Хоча хворих стає все більше, у нас вже є проблема з госпіталізацією, вже не госпіталізують з сатурацією 90%. Напевно, створюватимуть більше ковідних відділень”.
4. Відмова щепитися від ковіду без жодних підстав
“Найбільше обурює необґрунтована відмова людей щепитися. Потім вони часто приходять вже з коронавірусною інфекцію, хвилюються за життя і здоров’я своє та близьких, – розповідає сімейний лікар зі Львова Ігор Заставний. – Але навіщо лікувати, якщо можна запобігти хворобі або ускладненню, важкому перебігу?
Відмовлятися від вакцинації можуть навіть люди, які під час попередньої хвилі втратили рідних через коронавірус.
Не хочуть вакцинуватися, бо, мовляв, бояться ускладнень. Постійно перепитую: “Не боїтеся ускладнень? Ви ж це бачили на власні очі?”. Це складний процес – пояснювати. Потрібна інтенсивніша популяризація вакцинації”.
“Є перероблений анекдот: вмирає нещеплений, зустрічається з Богом і питає: “Боже, чого ти мене не врятував від ковіду”? Господь: “Я тобі посилав порятунок – називався AstraZeneca, Pfizer, CoronaVac. Ти жодним не скористався”, – розповідає лікар-анестезіолог з Кивєа Володимир Лиходієвський. – Коли всі хворіли та вмирали, наші люди чекали на вакцину.
Коли з’явилася вакцина, вона була якась “не така, індійська, давайте європейську”. Коли з’явилася європейська – знову стала не така, давай американську. Коли з’явилася американська, і вже можна вибирати, чим вакцинуватися, – народ не вакцинується, бо “вакцини маловивчені”.
Навіть коли у світі вже вкололи 4 000 000 000 доз, наші люди не щепляться.
Бісить, що, маючи можливість вакцинуватися і не захворіти або захворіти в легкій формі, люди не хочуть.
Бісить, що в країні настільки потужне антивакцинаторське лобі.
Наприклад, перед нашою розмовою я інтубував пацієнтку. Вона не була вакцинована, тяжко хворіла і хворіє зараз, динаміка негативна. Ми її питали, чому не вакцинувалася. У відповідь почули: “Не вважала за потрібне”.
Для платників податків у країні захистити одну людину шляхом вакцинації коштує $10-20 (вартість вакцин). Натомість лікування однієї людини в реанімації – $200-300 на добу. Тобто через дурнів, які не вважають за потрібне вакцинуватися, кошти платників податків вилітають у трубу.
Бісить, коли кажуть: “В Україні немає хороших лікарів, немає хороших вакцин”. Бісить теорії змов. Думаю, це проблема всієї освіти, починаючи з дитсадка, закінчуючи медуніверситетами. Розв’язувати її ми як молода зростаюча країна будемо років 15. Можливо, покоління доведеться на це витратити”.
“Майже 98-99% людей, яких зараз госпіталізують, – ті, які відмовилися від вакцинації, – розповідає Ірина Волошина. – Лікування одного дня в стаціонарі обходиться близько 2000 грн (це просто утримання ліжка один день). Ми могли б ці кошти спрямувати на ліки для людей з онкологією, хворим дітям, на закупівлю новітнього обладнання.
Натомість витрачаємо бюджетні кошти на невакцинованих. Спрямовуємо на хворобу, якій могли б і мали запобігти, але не зробили цього. Це мене дратує як платника податків.
Логічно було б запропонувати хворій людині, яка відмовилася вакцинуватися і потім захворіла на ковід, лікуватися власним коштом. Це вона обрала шлях хвороби, а не здоров’я”.
5. Комунікація МОЗу та істерія і маніпуляції у медіа і соцмережах
“Дратують проблеми з комунікацією у МОЗ. Нещодавня історія – смерть 19-річного хлопця у день вакцинації. Всі ЗМІ писали про це, посилаючись на сайт університету, і це на другий рік пандемії! Хоча мали б посилатися на сайт МОЗ. Це провальна комунікація міністерства. Невже не можна було навчитися комунікувати та діяти на випередження? Навіть якщо результати розслідування будуть через місяць – вийдіть і скажіть про це на камеру. А так у нас комунікація – “відсидітися в кущах”, – каже Іван Черненко.
“І все ще бракує інформації, де можна вакцинуватися. Я знаю, де шукати, і маю час розповісти своїм пацієнтам. Але якщо вони самостійно намагаються знайти, можуть витратити на це до 20 хв, – додає Анастасія Ходан. – Якщо людина має стійке переконання щепитися, вона це зробить. Втім, якщо людина вагається, то пошукає 5 хв і кине. Думаю, масова кампанія вакцинації має виглядати так – тільки починаєш вводити в Google: “Львів В…” – тобі видає відразу посилання, де вакцинуватися. Один клік для відповіді”.
“Обурюють також безвідповідальні матеріали в ЗМІ щодо медицини. Гучні заголовки сюжетів, коли в одному “лікарі вбивці”, а вже в іншому – “герої”. А потім скаржимося, що люди медикам не довіряють. Саме через такий булінг у ЗМІ лікарі про помилки і не говорять, помиляючись ще більше. ЗМІ мають відповідальніше перевіряти інформацію, коли пишуть про вакцинацію. Неправдиву інформацію прочитають сотні тисяч, а спростування мало хто помітить”, – розповідає Черненко.
“Часто лідери думок та ЗМІ публікують необґрунтовані твердження щодо ковіду з гучними заголовками – “найбільш ефективні методи обстеження при ковіді”, “найбільш ефективні методи лікування ковіду”. Це може суттєво зашкодити життю та здоров’ю людей, хтось може навіть померти”, – доповнює Ігор Заставний.
Comments are closed.