У селі Пнів, що біля Надвірної, вже вісім років діє перший в Україні музей нафтопромислів Галичини. Тут розкажуть про те, як добували та переробляли нафту, починаючи з 1771 року.
І навіть покажуть, чим це робили. Що цікавого пропонує музей, бачив Репортер.
Є чим похвалитися
Потрапити у музей досить легко. У центрі Надвірної аж три автостанції. Місцеві люб’язно спровадять вас до потрібної. На Пнів сідаємо біля торгового центру «Горизонт» і їдемо стареньким автобусом до кінцевої. За 10 хвилин уже на місці. Автобус стає одразу навпроти вивіски «Музей нафтопромислів Галичини».
Звичайна побілена двоповерхова будівля, а на ній збоку маленька вивіска. Спершу виглядає не дуже, але – терпіння. Далі цікавіше ще й з запашком, адже навколо справді сильно пахне нафтою.
Музеєм завідує Дмитро Катрич. Він тут ще й директор навчально-курсового комбінату. Пан Дмитро нахвалює свій заклад, каже, це входить у програму екскурсії. Комбінат також має свою історію, бо за 60 років випустив 150 тисяч фахівців різних професій, пов’язаних з видобутком та переробкою нафти і газу.
Читайте також:
У самому музеї відвідувачів ніколи не бракує. Він працює щодня у будні, а от у вихідні треба дзвонити й домовлятися. Катрич каже, недавно для двох арабів з Еміратів проводив екскурсію. Сміється, що зі своїм знанням англійської таки щось пояснив, бо ті тут ходили з відкритими ротами.
«У них нафтопромисел коли почався, років з 50 тому? А у нас з 1771 року, – говорить пан Дмитро. – У селі Слобода-Рунгурська на Коломийщині копали криницю на сіль, докопали до 24 метрів, і пішла нафта. І ще понад 100 років з того колодязя отримували нафту – 100 кг за добу. Маємо величезну історію і маємо чим похвалитися, що показати, бо з середини ХVIII століття Галичина була центром нафтовидобутку».
Коли стало світліше
Пан Дмитро веде всередину будівлі. В одному з приміщень є перша частина музею – ознайомча й теоретична. Тут зібрано багато старих фото й документів. Є маленькі макети, як і за допомогою чого видобували нафту, як переробляли. Є колекція гасових ламп, багато технічної літератури того часу.
Дмитро Катрич розказує, як колись видобували нафту. Каже, її було так багато, що просочувалась на поверхню. Люди її видобували за допомогою кінського волосся. Просто змочували і зціджували у відра. Ту нафту використовували у лікуванні, змащували колеса возів. Потім почали робити копанки, тобто глибші криниці, й черпали нафту з них. Черпальників називали ріпаками або либниками.
«Але потім оці львівські товариші – Ігнацій Лукасевич і Ян Зег, яких ще називають батьками нафтопереробки, зробили апарат, який проганяє нафту, – пан Дмитро показує указкою на фото. – Що таке нафтопереробний завод – це так, по-простому, самогонний апарат. Нафту нагрівають до певної температури, вона випаровується. Та пара потім охолоджується, і нині ми маємо 95, 92 бензин, дизель, а потім різні асфальтени, масла, парафін. А тоді вони отримали гас і винайшли гасову лампу. Тоді стало жити світліше. Це було у 1853 році».
За його словами, після тих відкриттів попит на нафту зріс. Копанки не давали великого видобутку, тож почали бурити свердловини. Перші були неподалік – у селі Битків, у 1899 році. Там відкрили велике нафтове родовище. На маленьких, майже іграшкових макетах показує, як усе працювало, як піднімали відра тощо.
Весела вдова
Але, певно, найцікавіше – на вулиці, бо тут ті макети у реальну величину під відкритим небом. Видобувні вишки, якісь конструкції, труби, механізми. Все у хронологічній послідовності – від найдавнішого до сучасності.
Найстарішим експонатам понад сотню років. Їх познаходили й попривозили з колишніх копалень ще за часів Польщі.
Читайте:
«Оці клепані резервуари стояли сотню років нефарбовані і ще б стільки простояли, – говорить пан Дмитро. – Тут накопичувалась нафта. Їх робили вручну, без зварки. То треба було залізти всередину і клепати. Тих робітників називали глухарями, бо через два роки люди просто глухли. Попри це, йшли на роботу, бо ця праця давала добрий хліб».
Ще серед столітніх експонатів – електроопора з Биткова. Їй також поза сотню років. Виявляється, у 1923 році тут стояла одна з перших електростанцій потужністю 560 кіловат. Катрич каже, збереглася сама будівля тої електростанції. Нині вона належить школі і там склад. За його словами, якби хтось зацікавився, то там можна зробити непогану туристичну привабу.
Веде до брами з написом польською – «Копальня нафти «Весела вдова». Розказує, що така була у Бориславі й мала дуже сумну історію.
Була молода пара, які дуже любили одне одного. Чоловік працював на копальні, а дружина чекала вдома. Та одного разу не дочекалась. Стався нещасний випадок, тоді таке бувало часто, і чоловік загинув. А дружина так його кохала, що втратила розум і потім щодня приходила туди, де він працював, голосно сміялась і співала…
«Це вже новіше – ці труби опускають у свердловину, а найглибша – у Долинському районі, понад 5000 тисяч метрів, – каже Дмитро Катрич і веде далі. – Тут машини 1950-х років. О, навпроти ще один артефакт – компресор, якому 108 років. Привезли з Долини з газопереробного заводу. Я приймав там іспити і побачив, що хлопці демонтують. Попросив у музей».
А далі вже геть сучасний переробний мінізавод. Таке і нині є. За словами пана Дмитра, нафти і газу, які ще є на Прикарпатті, стане і нам, і нашим дітям, ще й онукам.
Авторка: Світлана Лелик
Comments are closed.