Старість нелегка, особливо, якщо на самоті. Аби допомогти одиноким стареньким, в Україні вже більше року діє проєкт «Мій телефонний друг».
На Прикарпатті теж є підопічні й волонтери, яких поєднав телефонний зв’язок, пише Репортер.
Зв’язок поколінь
«Мій телефонний друг» – проєкт, який виник у червні 2020 року завдяки Українській волонтерській службі та Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ). До його створення підштовхнув карантин, що обмежив спілкування людей, особливо літніх, які були під найбільшою загрозою. Проєкт був покликаний врятувати їх від самотності, вберегти від паніки та фейків навколо коронавірусу, адже волонтери надавали стареньким перевірену інформацію про пандемію.
«Усе починалося як відповідь на ковід, – розповідає координаторка проєкту в Івано-Франківській області Христина Магас. – Але протягом року діяльності ми зрозуміли, що «Мій телефонний друг» – це не тільки про підтримку людей, які опинилися самотніми через карантин. Ми зрозуміли, що загалом в Україні є дуже багато тих, кому потрібно з кимось поговорити. І цей проєкт – дуже класний майданчик єднання поколінь і збирання історій людей, які творять Україну, хоч вони не внесені в підручники».
За даними організаторів проєкту, в Україні є 2,6 млн людей з інвалідністю та 740-тисяч пенсіонерів-одинаків. На сьогодні на телефонну лінію звернулися 4500 людей. До них більше 6800 волонтерів здійснили вже 20 000 дзвінків. На Прикарпатті поки що є 40 підопічних, з них 17 уже спілкуються з «телефонними друзями». Зареєстрованих волонтерів з Франківщини – 290.
Діти шиють майбутнє. У Франківську дівчаток вчили заробляти на хобі (ФОТО)
Підопічних шукали завдяки рекламі на радіо, у соцмережах, плакатам у центрах соцдопомоги, сюжетам на телебаченні та статтям у газетах. Ті, хто зацікавився, телефонують на гарячу лінію. Там оператор ставить запитання, створює анкету, де вказує вік, регіон, вподобання людини, і вносить у базу. На основі анкети людині підбирають волонтера.
«У нас є підопічний – хлопчик-підліток, який живе у невеличкому селищі. Він настільки інтелектуально розвинений на свій вік, що шукає «телефонного друга», з яким би міг обговорити останні винаходи, прочитані книги, історичні факти, – розповідає Христина Магас. – Тобто, підопічні – це не тільки дідусі й бабусі, хоч переважають таки старші».
Дрібниці мають значення. Христина Магас – про те, як працюють «Малі Ґранти»
Про політику й особисте
Людина, яка захотіла стати волонтером у проєкті, має зареєструватися на сайті та подати заявку. Потім з нею зв’язуються координатори.
«Кандидати у волонтери проходять онлайн-курс, потім мають спеціальне тестування, отримують сертифікат і аж потім, на основі анкет, ми підбираємо їм пару, залежно від спільних інтересів, – пояснює Христина. – Наприклад, глибоко релігійні шукатимуть тих, хто зможе з ними про це поговорити. Дуже багато підопічних пишуть вірші, хтось грає на баяні. Дехто шукає того, з ким зможе навчитися іноземної мови. Але є одна річ, якою ми керуємось, – це кросрегіональність. Тобто, підопічні й волонтери не можуть бути з однієї області. Зазвичай, це захід і схід, північ і південь».
Христина Магас також зараз готується стати волонтеркою в проєкті, поки проходить онлайн-курс.
А от Марія Сисак з Калуша долучилася до проєкту ще восени минулого року. До того не займалася волонтерством. Тепер має аж трьох підопічних.
«Я випадково побачила рекламу в Facebook і це мене зацікавило, – розповідає Марія. – З паном Василем із Чернівецької області та пані Наталією з Рівненщини спілкуємось ще з осені. Недавно почали зідзвонюватися ще з пані Людмилою з Чернігівської області».
Інколи Марія домовляється з телефонними друзями на певну годину, а буває, просто дзвонить, коли є час.
«Інколи можу на роботі пити каву і поспілкуватися. Буває, мої підопічні можуть зателефонувати. А от пані Людмила пише вірші, то це може бути дуже довго, мені вони дуже подобаються, – говорить Марія Сисак. – Якось ще не було, щоб був мовчок. Якщо в мене немає слів, то підхоплює пан Василь: «Як справи, як чоловік?», переходимо на особисте. Або вони свої новини розказують. Коронавірус – взагалі була актуальна тема, я їх заспокоювала, казала не переживати, що все буде добре».
А 68-річна Любов Дребот з села Старуні на Богородчанщині випадково стала підопічною проєкту. Жінка слухала вдома радіо, подумала, що пропонують допомогу постраждалим від повені. А виявилося, що допомагають тут не фінансово, а морально.
«Я живу сама. Тож згодилася, щоб мені дали телефонного друга, – говорить Любов Дребот. – Мені телефонує Оля з П’ятихаток Дніпропетровської області. Говоримо про життя, вона мені про своє, а я – про своє. Цікаво поговорити, спитати, як сім’я, дитина. А інколи говоримо про політику».
Рецепти для історії
Переважно волонтери – від 16 до 25 років, каже Христина Магас. Але є й старші, навіть за 50. Або й молодші – від 12 років. За законом, щоб волонтерити, діти підписують офіційний договір за згоди батьків.
«Багато волонтерів хочуть себе в цьому спробувати, щоб допомогти людям врятуватися від самотності. Є ті, хто шукає заміну бабусі чи дідуся, у яких вони давно не були. Тоді у них формуються дуже класні родинні зв’язки, – каже Христина. – Наприклад, одна дівчина спілкується з 57-річною жінкою, археологом за освітою. У них виник тісний зв’язок. Жінка надіслала дівчині вишиваного рушника. Цей рушник, до того ж, має історичну цінність: він був на весіллі, де гостював Нестор Махно. Таких в її сім’ї було два: перший вона віддала доньці, а другий – нашій волонтерці. І сказала, що та стала частиною її родини».
Перед тим, як стати волонтером, кандидати проходять онлайн-курс про те, як правильно спілкуватися з людиною в депресії, як підтримувати розмову. Крім того, можна прослухати вебінари про екологію, здоров’я, вакцинацію, оплату комунальних послуг онлайн, кібер-шахрайство. А також – про останні новини, щоб було, з чого почати розмову.
Ветерани будують. Як 15 атовців поїхали до Попасної, щоб зробити дітям скейт-парк (ФОТО)
«Ми рекомендуємо волонтерам не менше години на тиждень спілкуватися зі своїми телефонними друзями, – каже Христина Магас. – Інколи телефонні друзі допомагають підопічним з інвалідністю знайти волонтерів на місці, які б могли щось купити, доглянути. Або спонукають соціальну службу на місцях приходити частіше».
У рамках проєкту «Мій телефонний друг» реалізовуються й дрібніші ініціативи. Наприклад, під назвою «Кулінарна книга мого телефонного друга». Координатори та волонтери збирають рецепти від підопічних – від закруток до м’ясних страв. До кінця року сподіваються видати книжку, де будуть рецепти, інформація про людину, яка його розповіла, та про сам перепис, звідки він з’явився в родині. Так зберігатимуть для нащадків історію.
