В Україні народні пісні та колядки передавалися від покоління до покоління, а майстри, які виготовляли музичні інструменти, розповідали секрети свого ремесла онукам і правнукам. Після розпаду СРСР в Україні відбувся сплеск популярності народних мотивів у музиці, проте він тривав недовго.
І тільки у 2014 році, після Революції гідності, інтерес до фольку почав відновлюватися. Молоде покоління артистів намагається зберегти й відтворити спадщину, проте її носіїв залишилося небагато. Розповідаємо, як люди в Україні бережуть фольклор і передають його нащадкам, пише Громадське, передає Репортер.
Михайлові Тафійчуку 82 роки, і все його життя тісно пов’язане з музикою — він майстер музичних інструментів. Роботи Михайла знані і в Україні, і за кордоном. Він виготовляв інструменти для всесвітньо відомих українських виконавців, як-от KAZKA та Руслана. А створена ним трембіта вважається найдовшою у світі — 9 метрів 22 сантиметри.
Тафійчук живе в селищі Буковець Івано-Франківської області. Тут він уперше почув, як звучить сопілка, а в 6 років сам її змайстрував — і відтоді робить інструменти. Раніше в родині Михайла не було майстрів — тато працював ковалем, а мама господарювала і грала на дримбі.
«Мене ніхто не вчив, мені не допомагали. Я бачив, як у селі грають на сопілці, й теж захотів. Попросив маму, щоб купила мені сопілку. Придбала, але вона не свистіла так, як я собі уявляв. Тоді взяв бузину, вибив із неї серцевину і зробив схожий інструмент», — розповідає Михайло.
У 14 років Тафійчук пішов помічником до коваля. Мама з татом уже не жили разом, тож Михайлові доводилося працювати, щоб допомагати родині. Сам він каже, що в його житті було дві пристрасті: інструменти й ковальська справа.
«Мене хотіли відправити до Івано-Франківська в музичне училище, але я не схотів — через ковальство. Розумів, що там його не буде. А мені подобається робити все руками», — розповідає Тафійчук.
У Михайловій майстерні тісно. Низькі стелі, тьмяне світло. Навколо багато різних заготовок для майбутніх інструментів. Пахне деревом. Тут, ще коли йому тільки виповнилося 24, майстер зробив перші цимбали, а рік по тому — дуду.
Та ще з 12 років Тафійчук мріяв про ліри. Тоді він уперше побачив, як якийсь чоловік грав на ній біля церкви. Звук так сподобався майбутньому майстрові, що він теж захотів навчитися грати на інструменті. Хлопцеві знадобилося аж пів століття, щоб утілити мрію і зробити власну ліру.
«Інструмент складний, вимагав багато часу. А я його не мав, — каже майстер. — Не знаю, звідки в мені це, адже в родині не було музикантів. Мене тягнуло до інструментів. Міг побачити — і зробити собі такий же. Якось принесли на ремонт кларнет. Я його виміряв, полагодив і віддав, а собі змайстрував такий самий. Аж потім навчився грати на ньому. І синів навчив», — додає Михайло.
Секрети виготовлення народних інструментів передавалися від покоління до покоління. Крім ковальського ремесла, інструменти також допомагали Тафійчуку заробляти на життя, однак, за словами майстра, він не брав багато грошей за свою роботу.
«Роблю інструмент, людина по нього приходить, і я радію: їй подобається! Значить, я потрібен людям. Знаю, що майстер у Львові за ліру бере 20 тисяч гривень. Моя ціна — 5-7 тисяч. Брати більше совість не дозволяє», — говорить майстер.
Михайло Тафійчук також сподівається: згодом його онуки або правнуки все ж прийдуть до того, щоб зацікавитися музикою та інструментами. А поки що продовжує майструвати сам.
«Зараз уже багатьом відмовляю, не беру роботу. Немає здоров’я. Але якщо таки захочу виготовити якийсь інструмент — буду пробувати. Людина сама себе вчить. А практика вже додає знання», — говорить майстер.
Більше читайте за посиланням
Comments are closed.