Цієї неділі на Тлумаччині відбувся фестиваль дельта- та парапланеризму «Свято неба». Його провели вже вшосте. Де саме буде свято, ніхто не знав до останнього дня, адже над Дністром є одразу два добрі дельтадроми – в селах Одаїв та Ісаків.
Тож останнього слова чекали від погоди – де буде потрібний вітер, пише Репортер.
Оплата кришечками
І подуло в Одаєві. З траси звертаємо вліво на Олешу та прямою дорогою, місцями не дуже доброю, виїздимо до потрібного місця. Біля сільського магазину вже чимало машин. Знизу, з великої галявини, лунає музика, парують казани з бограчем, метушаться люди. Здається, тут усі свої. Хоч поприїздили з Тернопільщини, Львівщини, Буковини та, звісно, з різних куточків Прикарпаття. Серед них цікаві туристи, а також пілоти, які вже дуже давно облюбували це місце для польотів на дельта- й парапланах. Але ще ніхто не літає, бо від ранку дощить.
Група спортивних чоловіків біля кручі жваво обговорює, чи будуть сьогодні польоти. Мовляв, он ліс парує, тож вітер буде, а там вже десь і прояснюється, тому надія є.
«Дзвонили Пулики з Калуша, що їдуть, – говорить до чоловіків один з організаторів фесту, директор КП «Дністровський регіональний ландшафтний парк імені Сергія Дідича» Михайло Ковтун. – А значить, польоти будуть, бо Пулики завжди щось знають».
Віктора Пулика пілоти називають динозавром. Він інструктор з неабияким стажем і один із перших, хто почав приїздити в Одаїв на польоти та взявся розвивати параглайдинг на Прикарпатті.
Читайте також: Музика, танці та хороший настрій: франківців запрошують на вуличні руханки (ФОТО)
Михайло Ковтун сигнальною стрічкою обгороджує територію для старту та приземлення. Розказує, що такими подіями намагаються розвивати туристичну привабливість краю, а ще зацікавити молодь польотами. Каже, в останні чотири роки любителів політати побільшало. Тут їм зробили всі умови – альтанки, заїзд, чистять галявину для старту, аби не заростала кущами, проводять змагання.
Також фест має екологічну складову. Вхід на свято мав свою незвичайну ціну – пластикові кришечки. Їх гості чемно приносили до альтанки, де сиділа команда ГО «Гірський рятувальний центр». Несли в коробках, кульках, жменьках. Із тих кришечок у майстерні з переробки пластику EcoREactive зроблять вуличні меблі.
Мер у небі
Міський голова Долини Іван Дирів дощу не боїться. Чоловік якраз розкладає свій дельтаплан. Каже, літає з 1995 року. Якось таборували з Пластом у селі Луквиці на Богородчанщині, де є «Чота крилатих», і там вперше побачив, як літають на дельтаплані. Дуже захопився.
«Вперше, коли полетів, – це не передати словами, – із захватом розказує Дирів. – От, якщо вам колись снилося, що ви літаєте, то десь схожі відчуття. Я літав і на параплані, і на дельтаплані, але зупинився на останньому, бо в дельтаплані ти лежиш головою вперед і тіло пілота, як у птаха, ширяє в небі. Дельтаплан не боїться ні сильнішого вітру, ні дощу. От, нині навряд багато зможе літати через дощ, але я буду! Як буде вітерець, то можна крутити спіралі. Ну, мертву петлю крутити не будемо».
Біля пана Івана вже зібралося чимало цікавих дітлахів. Захоплено роздивляються, як він усе розкладає. Розказує, що це українські крила компанії Aeros, які нині є одними з найкращих у світі.
«Ці польоти для мене – така віддушина, динамічна медитація і можливість перемкнути голову, відновитися, – говорить Дирів. – Також допомагає у плані дисципліни. От, їдете ви на велосипеді, щось зламалося, то можете зупинитись і відремонтувати. А в небі ви не зупинитесь. Тому треба десять разів усе перевірити, перепровірити, помацати. Треба бути дуже уважним. І це вчить дуже детального підходу до кожної дрібнички і помагає в роботі».
З побажаннями треба обережно
У жовтому комбінезоні якось дуже по-діловому прямує до галявини той самий «динозавр» Віктор Пулик. Геть незворушний, нікуди не поспішає. Сміється, що він той крайній, хто сюди приїздив першим. Він літає тут з 1984 року.
«У 1983 році цей схил для польотів відкрили білоруси, десь по Дністру сплавлялися та й побачили, – розказує Пулик. – Тут постійні пориви вітру. Якщо він північно-західний – літаємо тут, якщо східний та південно-східний – їдемо в Ісаків».
Читайте також: Давні руїни і кам’яні стовпи. Туреччина, якої ви не бачили (ФОТО)
Пан Віктор до 1990 року літав на дельтаплані, потім після невеликої перерви «пересів» на параплан. Каже, різниця між ними величезна, мовляв, це як порівнювати мопед «Верховина» і спортбайк 600 кубів. Хоч дельтаплан швидший, але йому більше припав до душі параплан, бо простіший у користуванні та зберіганні, а дельтаплан хоче свого гаража, свого будинку.
З 2002 року Пулик навчає пілотів. Каже, зараз вже не дуже бере учнів, хіба одного-двох і то восени. Зараз більше займається комерцією, катає туристів у тандемі – або тут на Тлумаччині, або на Боржаві. Політати в Одаєві десь 15 хвилин коштує 1000 грн.
Біля інструктора вбрана у комбінезон стоїть Оля Малахова з Надвірної. Вона вперше приїхала на фест, аби здійснити свою мрію – політати. Але тут знову почався дощ і людна галявина знов спорожніла. Всі розбіглися по альтанках, машинах, а хтось сховався під дельтаплан мера Долини.
«Ми якось катали одного чоловіка, він такий був щасливий, так дякував нам, що здійснили його мрію, що набажав нам всього, чого пілотам не можна бажати, – сміється Віктор Пулик. – Набажав безхмарного неба, попутного вітру та щоб усе склалося. А пілотам треба бажати м’якої посадки».
Головне – захотіти
Дощ зупинився, трохи розвиднілося. Перший – Борис Пасевич. Він розкладає параплан на траві, потім ловить вітер, піднімає крила, приборкує їх, вирівнює, розбігається і стрибає з кручі. А далі кружляє над Дністром, галявиною та глядачами, які захоплено знімають його на відео, фотографують.
До речі, Борис – з Одаєва. Ще дитиною приходив сюди на галявину й дивився, як досвідчені пілоти приборкують вітер, а зараз і сам літає. Нещодавно він пішов на рекорд області й за день пролетів майже 196 км. Стартував звідси, а приземлився аж у Вінницькій області.
За словами Михайла Ковтуна, світовий рекорд – понад 700 км, 11 годин у польоті.
Одинокий парапланерист у небі пожвавлює інших пілотів, і кілька чоловіків стягують великі рюкзаки на галявину. Один спішить розкласти свої крила, аби встигнути політати, але знову починається дощ. До нього біжать товариші з вигуками: «Налистуй, налистуй». Допомагають згорнути параплан, аби не намок. Галявина знов порожня.
Калушанин Роман Кожура вже геть втратив надію на погоду та можливість політати сьогодні. Але, каже, добре політали вчора.
«Показав найкращий результат дня – пролетів 35 км за 2 години 47 хвилин, – хвалиться Роман. – Усі решта за годину 22-25 кілометрів. Приземлився перед Городенкою. Скрутив крила та й пішов на автобус додому».
Парапланеризмом Кожура займається вже вісім років. Якось просто прочитав статтю в журналі «Карпати», де журналіст описав свій досвід польоту.
«Зачепило, що можна за один день потренуватися й полетіти, – розказує Роман. – І це було так круто! Знайшов інструктора, спершу полетів з ним у тандемі, а потім сам спробував. Приземлився на дерево, але нічого. Потім той інструктор пропав і не виходив на зв’язок, а я хочу літати! Знайшов Віктора Пулика і вже без польотів не можу».
До речі, до вечора трохи випогодилося, тож пілоти таки політали.
Авторка: Світлана Лелик
Comments are closed.