Брама Потоцьких і старі казарми. Франківськ на ексклюзивних фото сторічної давнини (ФОТО)

Продовжуємо знайомство із серією станиславівських поштівок, які Леопольд Вейс видав у Будапешті.

Минулого разу ми презентували картки з панорамними видами вулиць, тепер – об’єкти. Вони як тоді, так і зараз, є окрасою нашого міста, пише Репортер.

Від шпиталю до казарм

Ця поштівка зустрічається ледь не у всіх краєзнавчих виданнях, де йдеться про палац Потоцьких (№ 1). Хоча, підписана вона інакше – військовий шпиталь. Ще на початку ХІХ століття, після банкрутства останнього власника Станиславова, магнатську резиденцію націоналізували й розмістили там гарнізонну лічницю.

І тут маємо справу з цікавим парадоксом. Комплекс палацових будівель належав до найдавніших об’єктів міста, але видавці поштівок чомусь вперто ігнорували його головну браму. Леопольд Вейс був першим і єдиним (!), хто включив колишній палац до своєї серії. Саме завдяки йому ми знаємо, як виглядав головний вхід до шпиталю у присмерках Австро-Угорської імперії. До слова, цю поштівку активно використовували при реставрації брами у 2012 році.

Будапештська серія. Яким був Станиславів на унікальній колекції поштівок (ФОТО)

Пройшовши вулицею Шпитальною, впираємось у Грушевського, яка раніше називалась вулицею Третього мая – на честь дати прийняття першої польської конституції. Найбільшою спорудою там були так звані «нормальні казарми інфантерії», тобто піхоти (№ 2).

У Станиславові стояв 58 піхотний полк імені ерцгерцога Людвига Сальватора, який комплектувався з мешканців міста та околиць. У 1889 році для нього збудували величезні триповерхові казарми, що тягнулись аж до сусідньої вулиці Камінського (нині Франка). Нормальними вони називалися через те, що відповідали суворим військовим будівельним приписам.

Вдень солдати займалися бойовою підготовкою, на вулиці виходили лише ввечері або у вихідні. Тож перед казармами бачимо лише гімназистів. Здається, вони мали чуйку па появу фотографа.

На жаль, тепер казарми інфантерії можна побачити лише на поштівках. У 2001 році їх оголосили аварійними й розібрали, а ділянку забудували.

Серйозні установи

Довший час головна пошта Станиславова тулилась у кількох тісних кімнатах звичайного житлового будинку на теперішній вулиці Бачинського. Врешті-решт, поштове відомство домовилось з багатієм Станіславом Хованцем, який у 1909 році звів пишну кам’яницю та здав її в оренду поштовикам. (№ 3)

На чотирьох поверхах з комфортом розташувалися пошта, телефонна станція, телеграф, ще й знайшлося місце для кількох квартир. Наріжну частину будинку прикрашав оригінальний цибулястий купол, під яким заховалися дві людські скульптури, що тримали на плечах земну кулю. Мовляв, ми доставимо вашу кореспонденцію у будь-яку точку планети.

Ця поштівка містить одну загадку. Відомо, що перша приватна електростанція запрацювала у 1912 році. Ця листівка вийшла раніше, і на ній добре видно електричний стовп з численними білими ізоляторами. Воно й логічно – техніка зв’язку мусить мати живлення. Можливо, поштамт теж мав якусь динамо-машину, про яку не знають краєзнавці?

Ліворуч – гарна кована огорожа. Там була площа принцеси Гізели, що більше нагадувала сад. У 1938 році на тій ділянці звели новий поштамт, і поштовики залишили кам’яницю, в якій перебували майже три десятиліття.

Ще один об’єкт, який не часто трапляється на поштівках, – окружний суд (№ 4). Це теперішня вулиця Сахарова, 100 років тому вона вважалась околицею. За будинком суду захована карно-слідча тюрма, яку звели одночасно з ним.

Ця поштівка допоможе нам виявити приблизну дату зйомки. У попередній статті ми розглядали картку з будівництвом кам’яниці на Грушевського, яку викінчать у 1910 році. Окружний суд офіційно відкрили у жовтні 1911. Але на фото видно, що об’єкт далеко не завершений. У вікнах немає рам, перед фасадом поскладений у штабелі будматеріал. Схоже, фотограф відзняв серію у тому ж таки 1910 році. На деревах повно листя – напевно, це літо. Але також там повно гімназистів, у яких в липні й серпні були канікули. Тож припустимо, що це або травень-червень, або вересень.

Родинний альбом. Станиславів 1940-1960-х років на фотографіях Василя Супруна

Найгарніша площа

Справжньою окрасою Станиславова від кінця ХІХ століття стала площа Міцкевича. Не в останню чергу завдяки зведеному у 1895 році будинку польського товариства «Сокіл» (№ 5). Зовні будівля нагадувала середньовічний замок, а всередині була… спортзалом, де польська молодь загартовувала свої тіла для майбутньої боротьби за свободу. Паралельно юнакам загартовували душі, для чого старші товариші читали лекції з польської історії, розповідали про національних героїв тощо.

З роками будинок, де нині працює обласна бібліотека для дітей, мало змінився. Хіба що з фронтону зникла скульптура сокола-батька та позамальовували фрески на фасаді. Їх варто розчистити, адже під штукатуркою є багато цікавого, зокрема герби всіх історичних земель Польщі включно з Галичиною, а також епізод антиросійського повстання 1863 року.

Ну і яка ж площа Міцкевича без самого поета? Незважаючи на те, що він жодного разу не був у Станиславові, польська громада у 1898 році спорудила пам’ятник – до сотої річниці з дня народження (№ 6).

Тодішній Міцкевич дещо відрізнявся від теперішнього. Насамперед, він буз зроблений з білого каррарського мармуру, мав масивніший постамент і стояв трохи лівіше – ближче до синагоги. Саме її чотири куполи проглядаються позаду.

А ще у нижньому правому куті видно явно вагітну жінку. Це теж ексклюзив від видавця. Ні до, ні після цього жінки при надії у станиславівській філокартії не фігурували.

У наступному номері ми завершимо огляд серії.