Після тримісячного карантину обласний театр ляльок імені Марійки Підгірянки першим в Івано-Франківську відновив вистави. Минулих вихідних грали дитячу постановку «Бабуся і ведмідь».
Відвідувачі були в масках, більшість рядів – порожні, але це не зашкодило атмосфері казки, пише “Репортер“.
Краще менше, але безпечно
Зранку в будній день у театрі тихо. На стінах – малюнки, які надсилали малі глядачі на конкурс до Дня захисту дітей. Перша вистава після перерви відбудеться вже за кілька днів. Розмовляємо із заступницею директора Тетяною Стефінів у її затишному невеликому кабінеті. Каже, зустрічати дітей готові: усе помили, продезінфікували, закупили маски та антисептики, робитимуть температурний скринінг. Але глядачів чекають не багато – ситуація з коронавірусом ще непевна.
«Сумно, що дітей буде так мало, – говорить Тетяна Стефінів. – Є вимоги: відстань 1,5-2 м, тому в ряді буде максимум п’ять глядачів, а сидітимуть вони через ряд. Тож навіть половину залу не вийде наповнити. Крім того, дітям буде важко сидіти в масках, дотримуватися відстані. За цим повинні слідкувати батьки».
За словами заступниці директора, під час карантину театр втратив десятки тисяч гривень. Через це довелося відкласти прем’єри нових вистав. Одну з них, дорослу – «На полі крові» за п’єсою Лесі Українки – все ж сподіваються поставити на початку липня.
Ляльки дивляться носиками. Як у Франківську створюють дитячі вистави (ФОТО)
«Ми власним коштом робимо нові постановки, запрошуємо художників, режисерів. Тож через місяці простою поки не можемо здійснити усі наші плани, – каже пані Тетяна. – До того ж, театр це живий організм, тому для нього карантин – як смерть. Коли ми грали виставу онлайн на День захисту дітей, то актори підсвідомо розуміли, що на них дивиться багато людей, але ж не було оплесків, сміху, реакції на кожну дію. Вони тішилися, що нарешті грали, але, з іншого боку, це була пустота».
Усього в театрі працює 16 акторів, у діючому репертуарі – 60 вистав, а на складах – сотні ляльок. Найстаріші – з 1946 чи 1947 року. Коли оголосили карантин, десь три тижні репетиції проводили онлайн. Ті, кому техніка не дозволяла приєднуватися до відео-конференцій, записували себе на відео й надсилали іншим. Далі всі пішли у відпустку. А коли уряд дозволив живі репетиції, повернулися в театр.
У червні запланували три вистави у кожні вихідні: 13 і 14 червня – «Бабуся і ведмідь», 20 і 21 – «Лисичка, котик і півник», 27 і 28 – «Як лисичка пташкою була».
«Перша вистава – ширмова. Відстань між сценою і першим рядом дуже велика. Тож актори будуть без масок, – каже Тетяна Стефінів. – Дитина погано сприймає людину в масці, це відволікатиме її від дії. На наступну суботу вистава буде в живому плані, то будемо садити дітей навіть далі, ніж вимагають норми: краще менше людей, але безпечно».
Діти скучили
За пів години до вистави працівниці театру, всі в масках, уже стоять напоготові у фоє. Діти з мамами поступово займають лавочки і чекають, коли можна буде зайти в зал. Працівниця у масці дивиться на квиток і просить батьків самостійно його розірвати: їй доторкатися не можна.
Тим часом керівниця літературної частини Марія Бойчук за допомогою фото на стінах проводить «Репортеру» екскурс у репертуар театру.
«Це «Жадібний раджа», це «Котигорошко», а ось «Все про жінок», доросла вистава… А це – діти акторської студії ставили постановку. Минулого року вони отримали багато призів. Ось – «Про Івана і кота», з якою минулого року їхали виступати за кордон», – розповідає Марія Бойчук.
Перша вистава під назвою «Гусеня» відбулася у театрі ляльок у 1945 році. З того часу театр змінив багато приміщень, поставив сотні вистав. Робота над однією постановкою триває близько трьох місяців. Найбільше часу йде на виготовлення ляльок з пап’є-маше.
Як потрапити за лаштунки франківського театру і що там цікавого (ФОТО)
«Спочатку режисер пропонує дирекції якусь п’єсу. Тоді ідею обговорюють на художній раді, художник показує свої ескізи, – розповідає Марія Бойчук. – Коли члени журі затверджують п’єсу й художнє оформлення, то всі беруться до роботи. Майстерня закуповує матеріали і починає виготовляти ляльки. Коли все готове, починається читка п’єси, потім робота на сцені й, нарешті, здача вистави».
«Одягни маску, бо не пустять!» – сварить якогось хлопчика мама. Дітей небагато, серед них є учасники конкурсу малюнка, яким дозволили безкоштовно прийти на виставу. А є й просто постійні глядачі. Під час карантину дивитися вистави можна було на Youtube-каналі театру та сторінці у Facebook. Але в залі – інша атмосфера.
«Ми чекали на відкриття театру, дуже скучили за виставами. Намагалися взяти квитки заздалегідь, бо хочемо 1-2 ряд, – каже мама п’ятикласниці Тетяна Гайдей. – Влітку театр завжди зачинений, а цього року буде можливість дивитися постановки у липні й серпні. Заразитися не страшно, бо буде дистанція й інші протиепідемічні заходи».
Театр знову живе
Бабусю сьогодні гратиме артистка з 30-річним досвідом Надія Деркач. У гримерці жінка посміхається, згадуючи свої ролі. Каже, часто доводилося грати хитрих лисичок.
«Я люблю всі ролі. Їх не можна ділити, як і дітей, – говорить Надія. – Актор-ляльковод, у першу чергу – драматичний актор. А вже далі до нього є величезний бонус – це лялька. І все, що драматичний актор подає на глядача відразу, ми вкладаємо у ляльку. Вона оживає і передає це на глядача».
За словами Надії Деркач, лялькові вистави не варто ділити на дитячі й дорослі, бо кожен у них бачить своє.
«Якщо мамі буде нецікаво, то й дитина нудьгуватиме. От, наприклад, вистава «Пан Коцький» Михайла Старицького – дуже доросла. Лисичка залишається без чоловіка, плаче і тут з’являється такий гарний Пан Коцький. А потім вона розчаровується у ньому, як кожна жінка», – сміється пані Надія.
Метал, скло і фантазія. Як франківець Стах Бурчак творить космос (ФОТО)
Тепер, коли дітей у залі небагато, отримати запал від аудиторії акторам важче.
«Коли дітей мало, і в залі така тиша, є відчуття, ніби ми граємо онлайн-виставу. Бо що більше дітей, то й більша енергетика, – каже Надія Деркач. – Коли вистава в живому плані, то в деяких моментах можна побачити очі дітей на передніх рядах. А за ширмою нічого не видно, тож, якщо не чути сміху чи оплесків, важко зрозуміти, як реагує глядач».
Наближається 14:00 – час починати. Більшість крісел пустує, у залі десь 15 людей. Публіка сьогодні й справді тиха: мало сміється навіть у найвеселіших моментах, зате не зводить очей зі сцени. Здається, діти й забули, що на їхніх обличчях маски – хвилюються за ведмедя, слухають мелодійний спів акторів. Театр знову живе.
P.S. У зв’язку з посиленням карантину, інформацію, чи відбудуться подальші вистави, радимо дізнаватися у театрі.
