Уперше Вифлеємський вогонь миру потрапив до України ще у 1992 році, але як приватна ініціатива окремих пластунів.
Офіційно ж перша передача була у 1998 – від польських харцерів на кордоні. Відтоді пластуни возять вогонь по цілій Україні, а всі охочі можуть взяти його у свій дім, пише Репортер.
Вогонь миру постійно горить у Вифлеємі, на місці народження Христа. Там його і запалюють, аби потім везти по світу.
«Традицію передачі вогню започаткували 30 років тому – тоді австрійські скаути з маленького містечка під Віднем поїхали до Вифлеєму та привезли його вперше, – розказує станична пластунка Білих Ослав Леся Бойко. – Відтак до Відня щороку в цей час почали з’їжджатися тисячі людей, які хотіли взяти вогонь. Серед них і скаути з усього світу, а також наші українські пластуни».
За словами станичної, цього року до Відня вона не їхала, вирішила поступитися іншим пластунам, зате привезла вогонь із Києва до Франківська.
Читайте також: Франківськ виділить 32 тис євро на облаштування музею зброї у палаці Потоцьких
«Пам’ятаю, як вперше привезла його у Білі Ослави. Люди тоді не розуміли, що відбувається та що воно таке, – сміється Леся Бойко. – Ми їм усе розповіли, охочі взяли його собі. І відтоді люди у селі вже знають, що перед Миколаєм ми привозимо Вифлеємський вогонь, тож усі на нього чекають».
Після того як вогонь привозять в Україну, відбувається церемонія його передачі.
«До служби Божої, під час неї чи опісля ми пластунською громадою заходимо до церкви, священник зупиняє молитву та розказує людям, що в храм прийшли пластуни і принесли Вифлеємський вогонь миру, – розповідає Бойко. – Люди утворюють прохід, а пластуни стають коридором і кожен тримає в руках маленьку свічку. В центрі цього коридору двоє дітей стоять з лампадками, де горить вогонь миру. З них знімають кришечки, діти запалюють свої маленькі свічки й говорять: «З місця народження Ісуса Христа сина Божого ми принесли цей вогонь – Вогонь Миру, Добра, Справедливості, Любові християнам цього міста / села». А далі співаємо пісню вогню миру».
Після церемонії священник чи паламар гасить усі свічки, що горіли в церкві, та підпалює їх заново – уже Вифлеємським вогнем.
«Вогонь ми несемо не лише в церкву, а передаємо й тим, хто не може сам прийти по нього. Йдемо по лікарнях, сиротинцях, різних закладах освіти, – говорить пластунка. – Даємо можливість взяти вогонь усім охочим. Свічку з вогнем зазвичай веземо машиною. Наприклад, минулого року, коли я їхала до Відня, то ми замовляли автобус, бо нас було 30 людей. Це була субота, ми взяли вогонь, але хотіли, щоб він опинився в Україні дуже швидко, тобто в той же день. Тому люди з Києва, які були з нами, сіли на літак, і вже о четвертій ранку вогонь був у Борисполі. Відповідно в неділю його роздали всім, хто на нього чекав».
За словами Лесі Бойко, пластуни в Україні мають умовний «патент», бо це єдина організація, яка офіційно привозить сюди вогонь миру. З Відня також його роздають у пластунські осередки в Бельгії, Франції й Німеччині.
«Раніше люди хвилювалися, а що ж буде, якщо він таки погасне?! – сміється Бойко. – Але це якийсь стереотип, бо нічого страшного. Навіть священники кажуть, як тільки свічка засвітилася, вона вже освячена. І якщо вогонь згас, то на його місці вже залишилася благодать. Тому погаслу свічку можна запалити знову й передавати далі, в цьому немає великої трагедії».
Читайте: Марія Гаврилюк, Тетяна Пришляк, Оксана Кобрин стали людьми тижня за версією “Репортера”
Розказує, як одного разу везла вогонь у потягу. Люди були дуже здивовані, роздивлялися, розпитували, що воно таке. А коли дізналися, то відразу захотіли взяти й собі, а «запасних» свічок пластунка з собою не мала. Тому на одній із станцій люди побігли по магазинах у пошуках свічок, а потім ділилися один з одним – радості не було меж.
«Іноді люди плутають Вогонь миру із Благодатним вогнем, який сам по собі запалюється у Великодню п’ятницю. Це не одне й те саме, – пояснює Леся Бойко. – Конфузів саме зі свічкою чи вогнем не ставалося, бо ми дуже відповідально до цього ставимося, в Україну хочеться привезти таки палаючу свічку. Бувало таке, що самі губилися, бо людей у церкві дуже багато. Але в цьому теж не було трагедії».
За словами пластунки, найголовніше передати вогонь до Різдва – 6-7 січня, тому пластуни привозять його 14-15 грудня, не забуваючи й про католицьке Різдво.
«Коли сім’я сідає за стіл на Святу вечерю, то поряд із хлібом на столі має горіти вогонь миру, – розповідає Бойко. – А вже після вечері люди можуть гасити свічку й чекати до наступного року, коли Пласт привезе «свіжий» вогонь. От, свічку, яку везла з Києва, я вже погасила, бо носити таке в сумці незручно. Тут теж немає нічого страшного».
Каже, франківські пластуни створили й свою традицію – спочатку вогонь несуть до мерії.
«Спершу, на Миколая, до мерії, а далі по церквах міста, – говорить пластунка. – А ще до нас сьогодні приїхали осередки Пласту з Коломиї, Калуша, Рогатина, Галича й Надвірної. Взяли вогонь і повезли його по своїх містах, а далі передадуть з рук в руки, від села до села».
За традицією, на Різдво, незалежно від проблем чи фінансових труднощів, кожен має приїжджати додому, щоб родина трималася разом. Саме в цьому полягає й суть Вифлеємського вогню миру, каже Леся Бойко – об’єднати, згуртувати близьких, друзів, родичів, усю велику українську родину.
* * *
У вівторок, 17 грудня, Верховна Рада України прийняла закон «Про визнання пластового руху та особливості державної підтримки пластового, скаутського руху». «За» проголосували 316 нардепів. Законопроєкт доопрацювали після того, як президент Зеленський повернув його зі своїми пропозиціями.
Автор: Богдан Мисюк
Comments are closed.