Як ви вважаєте, хто з літераторів був найбільше вшанований у нашому місті? Ні, не Шевченко. І не Франко. І навіть не Міцкевич. Ні за що не вгадаєте. Це – Максим Горький! Свого часу тут йому встановили цілих три пам’ятники.
Погана компанія
У СРСР Горький вважався справжнім класиком. Причому не революційно-доморощеним, як Дем’ян Бідний чи Дмитро Фурманов, а всесвітньо відомим, який отримав визнання ще до революції.
Більшість російських класиків не визнали більшовиків і виїхали на Захід. Горький теж спочатку побив горшки з комуністами та 1921 року емігрував. Жив у Берліні, Празі, Соренто (Італія). Але, на відміну від літераторів-вигнанців, Горький публічно не проклинав радянську владу, а продовжував їй симпатизувати. Це помітили, оцінили та почали наполегливо кликати письменника повернутись. У 1928 році, після особистого запрошення Сталіна, Горький їде в мандрівку по СРСР, під час якої йому демонструють досягнення нової влади. Він навіть примудрився написати позитивний відгук про режим Соловецького табору.
У 1932 році письменник остаточно повертається в Росію. Тут він встиг зробити дві капітальні речі – заснувати Спілку письменників та започаткувати знамениту серію біографій «Життя знаменитих людей» (ЖЗЛ), яка виходить і нині. Помер Горький у 1936 році, причому деякі історики вважають обставини його смерті підозрілими. Після поховання у Кремлівській стіні радянська влада зробила з письменника справжню ікону.
Після Другої світової війни наше місто Станіслав не пасло задніх у справі увіковічення «пролетарського буревісника». Місцем найбільшого скупчення усіляких статуй, бюстів і т. д. у радянські часи був парк імені Шевченка. Серед них найбільшою була скульптурна група, яка зображала товаришів Сталіна та Горького під час цікавої бесіди. Цей пам’ятник встановили на початку 1950-х років на так званій «алеї преси», поруч із газетними стендами. Матеріалом послужив гіпс, який був хоча й недовговічним, проте дешевим. Але навіть якби цей пам’ятник відлили із бронзи, довго б він не протримався. Після розвінчання культу особи Сталіна у 1956 році по всій країні почалось масове знесення його скульптурних зображень. І хоча проти пролетарського письменника радянська влада нічого не мала, через «погану компанію» пам’ятник знесли.
 Капелюха письменник зняв, аби не приваблювати птахів |
Глядячи на цю скульптурну композицію, хочеться згадати старий анекдот.
Якось запросив до себе Сталін письменника і каже:
– Товаришу Горький, ви написали чудовий, правдивий роман «Мати». Але тема батьківства там розкрита не до кінця. Не бажаєте написати продовження – роман «Батько», де головним персонажем буду я?
– Навіть не знаю, що вам відповісти, товаришу Сталін. Задум грандіозний, і я не впевнений, чи впораюсь.
– А ви спробуйте. Як кажуть: «Папитка – не питка». Правда, товаришу Берія?
Може, саме через те, що світ так і не побачив того анекдотичного роману, обставини смерті Горького досі викликають підозру?
Корови не літають
Приблизно у той самий час ще один пам’ятник встановили на березі паркового озера. Навряд чи вдасться знайти імена його скульп-торів та архітекторів, оскільки то була звичайна штамповка. Залізобетонний пам’ятник виготовили на Львівській скульптурній фабриці №3. Висота фігури – 2,2 м. Як можна побачити на фото, про мистецтво тут не йдеться. Та й залізобетон більше доречний при спорудженні бункерів, а не пам’ятників. Тому і простояв він не довго, менше 20 років.
Одним із брендів Горького був знаменитий солом’яний капелюх. Безіменний скульптор чомусь примусив письменника зняти його та взяти в руку. І на це є ще один анекдот.
Якось пішли Ленін з Горьким гуляти у парк. Над ними пролітала ворона і, вибачте, нагадила на голову письменника. Той зняв капелюх і, протираючи його від пташиного помету, із харак-терним поволзьким акцентом вимовив: «Хорошо!». На що Ленін резонно запитав: «Чого ж хорошого-то?». «А те хорошо, що корови не літають!».
 Тиран і Буревісник. Бесіда |
Ближче до дітей
У 1950-х роках на вулиці Дністровській був дитячий майданчик (тепер там штаб МНС). Серед лавочок, грибочків і пісочниць, у центрі невеликого квітника височів залізобетонний Максим Горький. Хоча дієслово «височів» тут не зовсім доречно, оскільки висота цегляного постаменту становила лише 20 сантиметрів. Весною і літом складалося враження, що пролетарський письменник просто стоїть на клумбі, зухвало ігноруючи табличку «По газонах не ходити».
Пам’ятник виготовила вже знайома нам Львівська залізобетонна фабрика і був він точною копією свого паркового колеги. Можливо, на дитячому майданчику більш доречнішими були би гойдалки, але певна логіка у виборі місця таки існувала. Адже поруч була розташована міська бібліотека №1, де періодично відбувалися лекції та літературні вечори. На них неодноразово розглядали творчість Максима Горького.
При будівництві штабу цивільної оборони знесли і пам’ятник, і майданчик.
 На Дністровській Горький наглядав за дітьми |
У статті використані фото з архіву Романа Білана
