Спілкуючись з багатьма думаючими і знаючими людьми, практично від усіх чую один і той же прогноз. Нічого у Зеленського з такою командою не вийде.
Це не ті люди, які можуть кардинально змінити нашу державу, пише політолог Сергій Гайдай на НВ.
А Україні потрібні не просто якісь там зміни. Набір дрібних, але хороших справ. Україні потрібні радикальні зміни. Наздоганяти черепашачим кроком цивілізований світ — не варіант. Нам туди треба мчати галопом, наздоганяючи тих, хто вже туди дійшов і переганяючи тих, хто там вже давно.
Соціальний запит людей, що вибирали Зеленського був не просто про те, що треба покарати Порошенка, позбавити його влади і права на другий термін. Соціальний запит був на перезапуск держави. Такий, щоб в ньому вже ніколи не було місця «Порошенкам» і їхнім друзям.
Але, судячи з усього, ілюзії, як це зазвичай бувало з усіма колишніми президентами, у простих громадян починають згасати. Одні експерти кажуть через півроку, інші говорять через рік, але народна любов закінчиться. Всі єдині в одному — шанс врятуватися і вижити самому президенту Зеленському в країні народної нелюбові до влади, в країні, де тисячі чоловіків побували на війні і знають, що таке зброя, в країні, яка живе від Майдану до Майдану і від бунту до бунту — це повна і радикальна зміна оточення.
Хто сьогодні ці люди, які його оточують? Близькі та знайомі, лояльні, зрозумілі та комфортні. Середній сегмент персоналу, який давно сидить в коридорах державного апарату, в грантових організаціях у корпоративних системах. У таких — головна мета не зміни, а збереження статусу-кво. Головне не висовуватися, не пропонувати ризикованих кроків, робити те, що звикли робити. Тут реформатори не водяться.
Реформатори, вони особлива порода. Вони рідко уживаються в системах. У них вадкий характер, погано з демонстрацією лояльності і їх важко відрізнити від міських божевільних. Вони на відміну від «трудоголіків» із системи живуть не демонстрацією своєї відданості начальству — вони живуть ідеями і тому некомфортні. Їхні ідеї не те щоб не популярні. Вони не зрозумілі і не очевидні неосвіченому виконавцю.
«Попередники» вдало загнали нам у свідомість словосполучення «непопулярні реформи». Мовляв ми-то хотіли реформ! А чому не вийшло? Ну, у народу реформи непопулярні. Але немає ніяких непопулярних реформ — є результат реформування. І він завжди буде популярним, якщо за справу беруться справжні соціальні «траблшутери» з непохитною волею довести розпочате до запланованого результату. Реформа — це коли погане змінюють на краще. А непопулярна реформа — це коли вона відсутня або її просто зімітували.
Неочевидність — перша ознака правильного рішення. Знизити податки, ліквідувати податкову, дати економічну свободу підприємництву — не очевидно, зате коли бюджет не збідніє, а наповниться, виникнуть тисячі робочих місць, підніметься рівень життя у підприємницького класу, запрацює економіка — цей результат буде дуже популярним.
Дозволити громадянам носіння короткоствола, дати їм право на самозахист — не очевидно і навіть страшно. Відразу в совковій уяві малюються картинки масових вуличних збройних побоїщ. Зате коли піде на спад вулична злочинність — як у тих країнах, де право на зброю — норма, і зміниться сам менталітет громадян від держава-залежного до вільного — цей результат буде дуже популярним.
Створити енергетичний ринок, ліквідувати монополії, диференціювати всю енергосферу, знизити ціну на газ і на тепло — не очевидно, що це правильне рішення? Чую крики — популізм! Але впевнений, це точно буде популярним рішенням.
Не йти на мирні умови агресора, навіть за посередництва західних партнерів, а будувати боєздатну, сучасну армію нового покоління, готуючи її до операцій зі звільнення наших земель — не очевидно, але популярності не поменшало. Особливо у активної, пасіонарної частини нашого суспільства.
Прийняти нову Конституцію. Провести компанію із залучення громадянського суспільства до її розробки і всього населення до її обговорення. Роз’яснити, що країна, яку весь світ знає, як країну де воля народу реалізовувалася через повстання на Майдані, не може не мати в Конституції «права на повстання».
Спростити закон про імпічмент президента до реального, дати права виборцям на відкликання чиновників і депутатів, дозволити громадянам законодавчі ініціативи, зробити референдуми всіх рівнів буденним явищем, ввести онлайн голосування, замість застарілої паперово-дільничної системи.
Переформатувати ЦВК в окрему незалежну гілку влади, що обирається. Провести адміністративну реформу, перетворивши Україну на країну сотень громад із сильним місцевим самоврядуванням і з компактною центральною владою, в якій працює в 30 разів менше чиновників, ніж зараз. Побудувати нову столицю в центрі країни. Прийняти всі ці зміни в новій Конституції не групкою депутатів, а всім українським народом. Думаєте, результат такого реформування буде непопулярним?
Я можу так довго продовжувати. Але висновок один. Президент, рятуючи насамперед свою репутацію і свою долю, повинен вчасно навчитися формувати команду не з тих, хто розповідає чому все це не можна, немає грошей, все це — популізм, нас не зрозуміють західні партнери, а з тих, хто є спадкоємцями Бендукідзе. З тих, які знають, що і як робити, щоб отримати результат. Знають, що не буває непопулярних реформ — буває небажання втрачати зону комфорту. Знають, що фраза: «так ніхто і ніде ще не робив» — це не привід відмовитися від рішення, а виклик зробити щось, чого ще до нас ще ніхто не робив.
