За радянщини закосити від армії було не те, щоб абсолютно неможливо, але дуже й дуже складно. Працівники військкомату виглядали майже як боги, хабарі, якщо й брали, то лише через близьких і знайомих.
Тодішніх призовників гостро хвилювала одна проблема – де саме вони будуть служити? Могли заслати в будь-яку точку СРСР, від Калінінграду до Владивостоку. Аби потрапити в нормальне місце, новобранці та їхні родичі були готові на все. Франківець Олександр Волков розповів цікаву історію, як дехто цим користався, пише “Репортер“.
У 1960-1970 роках збірний пункт обласного військкомату містився на вулиці Незалежності, праворуч за залізничним переїздом (тепер там усе забудовано багатоповерхівками). Туди зганяли призовників, які по кілька діб чекали «покупців» – представників військових частин.
Поруч була невелика військова частина, де служили дуже кмітливі солдатики. Вони відпрацювали наступну шахрайську схему. Кілька «дідів», при чому обов’язково з сержантом, перелазили через паркан збірного пункту, де вешталися призовники. Вони тихенько питали хлопців, чи є серед них шофери й трактористи. Пояснювали, що їх направив майор, який має відібрати фахівців для спеціальної автотранспортної частини, що дислокується у Франківську. Зрозуміло, від охочих служити на Прикарпатті відбою не було. Солдати натякали, що за це треба виставити могорич.
Легенди Станиславова/Івано-Франківська. Пам’ятник-мандрівник
Зазвичай біля призовного пункту чекали родичі призовників, які швидко організовували пакет з горілкою чи самогоном, салом, ковбасою, цигарками та пляшкою хорошого коньяку «для майора».
Сержант записував кандидатів у спеціальний зошит і казав: «Чекайте, зараз підійде майор і вас викличуть». Призовники довго чекали, а потім їхали у далекі військові округи до білих ведмедів.
А через кілька днів сержант із друзями знову перелазив паркан збірного пункту…
Автор: Іван Бондарев
Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні
Comments are closed.