Після розстрілів людей у Києві країна опинилася в шоці. І ті, хто був на барикадах, і ті, хто дивився на це по телевізору чи в інтернеті. Медики Майдану ще минулого тижня забили на сполох: потрібні психологи – бо будемо мати нове покоління з «афганським синдромом». Тепер ще й додалася російська агресія у Криму.
Як же взяти себе в руки? Про те, як побороти стрес, говоримо із заввідділенням медико-психологічної допомоги та соціальної реабілітації обласної психоневрологічної лікарні № 3 Оксаною Чайкою.
– Пані Оксано, якими можуть бути психологічні наслідки для майданівців?
– Спершу скажу, що в Києві вже працює бригада наших лікарів. Вона була сформована після того, як по телебаченню пішли повідомлення, що стається з деякими людьми на Майдані. По-простому це звучало так – людину трясе, вона не реагує на звернення, не слухає ніяких команд і т. д. Відповідно для фахівців це сигнал, що з людиною відбуваються негаразди, які вкладаються у систему психічних порушень. Дійсно відмічається високий рівень психоемоційної напруги, яка виливається у різні способи – від психомоторного збудження до станів підвищеної тривоги, паніки, страху, неадекватності. Плюс замикання у собі. Це все прояви посттравматичного стресового стану. Ми знаємо, що такі стани розвиваються від трьох тижнів до півроку після стресу.
– Тобто, це ще не все?
– Так, воно зараз тільки починається, а самі прояви і пік можуть продовжуватися до півроку. Але тут варто сказати про індивідуальність реакції. Не стільки може бути значимою сама стресова ситуація, як те, як на неї реагує людина. Тобто, якщо в людини є переддиспозиції – наприклад, вона перед тим мала певні психічні розлади, або в когось з рідні вони є – то вона скоріше матиме розлади психіки. Однозначно, це й люди, які довший час перебувають у стані стресу – тривалі матеріальні чи сімейні негаразди.
Ми всі маємо той рівень тривоги. Просто у когось адаптивні механізми сильніші, й людина краще може це переживати, а в когось слабші, і можуть бути різкіші прояви.
– Але як привести до психолога чоловіка, який був на передовій? Чи не спрацює: «Хлопці там загинули, а я що – такий слабак, що буду до психологів ходити?».
– Справді, зараз піднімається питання, як повідомити людину, що вона потребує допомоги. Моя особиста думка, що поряд з ними мають бути значимі люди. Коли мотивація сильніша? Коли до мене звертається той, чия думка мені важлива. Можливо, це ті люди, які були поряд у цих подіях, можливо, рідні, які теж можуть мотивувати. Вони мають вміти розрізняти прояви стресу, наскільки ця людина уже є адекватною у своїй мужності. Бо людина може бути такою по житті, але от раз – і стався злам. А це вже симптом. І тут треба покладатися на тих, хто поряд, хто може мотивувати звернутися до лікаря. Але треба розуміти, що бувають ситуації, коли фахівцям не можна втручатися на певній стадії – коли людина ще сама не готова. Можна настільки відкинути людину від допомоги своїм наполегливим втручанням, що вона, будучи уже в дуже важкому стані, не звернеться.
– То що ж робити?
– Треба спостерігати, що може помогти. Можливо, ті люди, які є поряд, підтримають, розрадять, розговорять. Хто може краще зрозуміти вас, ніж той, хто теж пережив горе? Тому перше звернення – саме до цих людей. Ми ж говорили про силу адаптивних механізмів і про те, що вони у кожного різні? І ті люди, які справилися зі своїми емоціями, мають знати, що тепер є активними помічниками тим, хто переживає важче. Спочатку з позиції того, що вони слухають, допомагають, розраджують, а потім уже якимось чином починають скеровувати. Якщо людині треба виговоритися, виплакатися, то це треба зробити. Щоб горе не «засіло» – його треба вчасно пропрацювати. А сподіватися, що фахівець буде корисним тут і зразу – це також трохи хибна думка, тому що найефективнішою допомога є тоді, коли людина сама по неї звертається.
– Ще якісь поради?
– Треба забезпечити людині затишок, тепло, такі умови, де можна не бути у вирі подій. Можливо, переключити уваги на щось інше: життя продовжується і у всіх є рідні, які так само потребують уваги.
– Скільки народу може побороти це самостійно, без допомоги психолога?
– Ми недавно обговорювали це на засіданні з психологами міста. І була думка, що все-таки 90 % людей будуть мати свої ресурсні механізми організму, які допоможуть їм із цим справитися. Якщо взяти по нашому профілю, то відсоток людей з психічними розладами завжди однаковий. Це категорія, яка має певні переддиспозиції, про які ми вже говорили. Залежатиме ще й від певного типу нервової системи, від гостроти пережитих подій, від самокритичності людини, загостреного відчуття справедливості. Є така категорія людей. Але однозначно ми не можемо говорити про масовий психоз і про те, що зараз буде навала якихось несамовитих, завжди незадоволених людей.
– В Україні ніколи не було військових дій. Чи мають наші психологи достатньо кваліфікації?
– Однозначно – так. Останнім часом дуже потужно розвивається психологічна служба. Не тільки тому, що готується багато фахівців, але й тому, що є розуміння – аби бути фахівцем, треба ще, крім базової освіти, мати психотерапевтичну освіту. І більшість її має. Звісно, у нас, можливо, немає досвіду допомоги у таких кризових станах, якщо тільки не брати до уваги Скнилівську трагедію. Але ми знаємо, що є важливим для людини в такому стані. Інша справа, що не було такої практики, та зараз вона і напрацьовується.
– Ті, хто не був на Майдані, але всього надивився й начитався, теж переживають…
– Якраз коли це відбувалося, я хворіла й не відходила від телевізора. Я не помічала, що мені важко, я просто хотіла знати й дивилася. Але коли зрозуміла, що мене повністю розхитало і я не можу адекватно реагувати на прохання близьких, я сказала «стоп, я певний час не дивлюся телевізор».
Треба забрати джерело, яке несе негативну інформацію. Це раз. Два – якщо людина бачить, що її психологічна рівновага порушилася, вона не тільки співпереживає, але й сама вже є неефективною для виконання побутових речей, то найкраще помагають механізми раціоналізації. Задати собі пару запитань – що відбувається, як я можу від цього відокремитися, чи можу я бути корисним у цей момент? Дуже важливо для кожної людини – бути активним для того, щоб знизити свій рівень тривожності, зменшити своє почуття провини, знизити панічний стан. Активність може бути різною, хто як її може проявляти. Хтось хоче їхати й помагати на місці, хтось – надати кошти чи допомогти якійсь конкретній людині. Або ж навіть помогти своїм близьким, які переживають це важче. Головне – має бути активна дія.
