У селі Борщів Снятинського району вже 35 років жодне святкування не обходиться без народного фольклорного ансамблю «Дзюба». Ці колоритні жіночки із запалом співають, жартують і грають на незвичних інструментах – косах, граблях, пралках.
Народний ансамбль «Дзюба». Спершу співали бабусі цих жіночок, потім мами, а тепер й вони самі тримають марку села
Затягнулось на три покоління
Борщів – це село на межі Коломийського і Снятинського районів, на трасі Івано-Франківськ – Снятин. Є легенда, що в давнину місцеві жіночки пригощали борщем проїжджих чумаків, звідти й назва. До речі, й зараз з борщем у Борщеві все чудово, марку тримають, але ми туди їхали не за рецептом.
У селі вже 35 років діє народний фольклорний колектив «Дзюба». Нині у ньому співає вже третє покоління борщівських молодичок. Зустрічаємось з ними на центральній вулиці села. Веселі жіночки щось жваво обговорюють. Біля них стоїть невисокий, зарум’янілий чоловік з зеленим акордеоном – незмінний керівник колективу Василь Юзюк. На вигляд дуже серйозний. До нього молодички ласкаво звертаються Юрович, то серйозності – ні сліду.
«Мене після армії направили сюди на роботу завклубом, – розповідає пан Василь. – Думав, пороблю з три-чотири місяці. А воно, бачте, на скільки затяглося? Спершу співали їхні бабусі, потім мами, а тепер й вони самі».
За словами Василя Юзюка, коронною піснею колективу була співанка про дівчину Дзюбу. Вона так полюбилася людям, що й дала колективу назву.
Чим робили, на тому грали
Колектив складається з 11 вокалісток. Також мають своїх музик, які грають на акордеоні, скрипці, цимбалах, контрабасі та бубні. Цікаво, що й самі учасниці непогано володіють дещо незвичними інструментами: косою, граблями, пилою, пляшками, гребінкою для вичісування вовни та маглівкою – прабабцею пральної машинки.
«Коли люди йшли з поля, то все співали, хоч як би тяжко не наробилися, – говорить одна з учасниць колективу Марія Розвадовська. – З чим з поля вертались, на тому і грали. Це перейшло й до нас. Роки змінюються, а традиції залишаються. Ми все стараємося підтримувати, аби передати іншим».
Жінки сміються, що як підуть на пенсію, то «інструменти» передадуть молодшим. Кажуть, росте гідна підміна – вокальний ансамбль «Волошки». Також передадуть і репертуар – безліч старовинних опільських, жартівливих і тематичних пісень.
«У Юровича є грубезний зошит, – каже Тетяна Мисюк, ще одна вокалістка. – Там є пісні, яким по 30 чи 50 років. Недавно розучили одну на 20 куплетів – як молода дівчина вийшла за старого діда. Заспіваємо її на День сільського господарства. У селі є фермер, який закупив колгоспні землі, то раз на рік для своїх працівників робить свято. Отам і буде «прем’єра».
Як на «Титаніку»
Молодички стверджують, що не уявляють свого життя без співів і виступів. Сміються, що деколи лишають всю господарку на чоловіків, бо ж треба їхати на виступ. А ті, кажуть, усе розуміють.
«Коли Юрович прийшов кликати мене у колектив, то спершу говорив з чоловіком, – посміхається Світлана Головань. – Тепер чоловік завжди сам нагадує про репетиції».
«У мене так само, – підхоплює Надія Лящовська. – Грузили сіно. Зробили дві ходки, а ще одна лишилась. А чоловік каже: «Все, лишай, бо ти маєш йти на репетицію».
«Наші чоловіки розуміють, що як жінка піде на репетицію, то трохи розвіється і прийде з кращим настроєм, – говорить Марія Медвійчук. – Та й вони від нас відпочинуть. А на репетиціях ми забуваємо про всі проблеми або ж тут таки їх і вирішуємо».
«А який у нас раз був «Титанік»?! – розказує Світлана Головань. – Минулого року на День незалежності виступали на стадіоні. Раптом погода міняється. Світло зникло, гримить, блискає, люди тікають, хто куди може, а ми стоїмо та співаємо. Потім сміялися, що ми, як у фільмі «Титанік», коли корабель тоне, а оркестр продовжує грати. Таке й наше було».
Репетиції у барі
До речі, про репетиції. У селі немає Народного дому – у 2008 році його понищила повінь.
«Приїжджала районна комісія, сказали, що не підлягає ремонту, то й вирішили знести, – говорить Марія Розвадовська. – Ми понадіялися, що збудують новий. Тоді ж давали гроші по категоріях, але понині нічого не роблять. Ми самі винні, що дозволили знести. У сусідньому Хлібичині ще гірший клуб, але латають. А від нашого лишився тільки туалет».
Свої репетиції «Дзюба» проводить у місцевому барі, бо більше нема де
На борщівський клуб, розказують жіночки, ще їхні діди збирали всім селом. Був він двоповерховий: сільська рада, бібліотека, великий актовий зал. Зараз сільраду перенесли у приміщення пошти та зробили маленьку добудову. Бібліотекарка забрала всі книжки до себе додому. На її обійсті, за високим зеленим парканом є вивіска – бібліотека. Робоче місце завідувача клубом перенесли до старої будівлі без світла.
Тому «Дзюба» репетирує у місцевому барі. Також там займаються «Волошки» та дитячий танцювальний колектив.
Отакі вони великі молодці – ті борщівські молодиці. Попри все продовжують співати та зберігати свої традиції. Зізнаються, що мріють виступити у новому клубі, а ще більше – потрапити на телепередачу «Фольк-music» з Оксаною Пекун.
Comments are closed.