Село тверезіє

У листопаді буде два роки, як на парафії села Залуква Галицького району діє «Золота книга тверезості». За цей час із понад двох тисяч місцевих 104 кинули пити за своїх рідних: чоловіків, дітей, онуків. Хтось на місяць, на рік, а дехто й довічно.

Отець Василь показує книгу тверезості. Каже, прогрес вже у тому, що люди йдуть і записуються

Залуква розташована одразу ж за Галичем і за річкою Луквою. Звідти й назва. При в’їзді у село, на роздоріжжі, ще з ХІХ століття стоїть хрест тверезості. Біля нього й зустрічаємося з місцевим парохом Василем Заверачем. Він два роки тому чи не першим на Прикарпатті заснував при своїй парафії «Золоту книгу тверезості».

Дорогою до церкви розповідає, що це не новинка, бо таким чином ще у ХІХ столітті УГКЦ розпочала боротьбу з алкоголем. Тоді й створювали братства тверезості, започатковували золоті книги та ставили хрести.

«Маємо героїв УПА – дітей тверезих батьків, – говорить священик. – Це було якраз те покоління, вільне від алкоголю, тому в них було інше мислення. Вони не хотіли бути рабами. Інакше їм би було байдуже – чи тут пануватимуть поляки, німці чи москалі. Зараз можна говорити про те, що тоді церква зробила велику роботу в боротьбі за тверезість. Потреба у відновленні такого руху є й зараз, коли навколо всі спиваються».

«Золоту книгу тверезості» у селі започаткували 16 листопада 2011 року. За словами священика, кожен, хто хоче до неї записатися, найперше приймає присягу. Вона написана на першій сторінці книги. Людина називає своє ім’я та прізвище, потім час, на який відмовляється від алкоголю. Це може бути місяць, рік, більше. Потім треба вказати, за кого це робиш. Наприклад, за брата, який п’є, чоловіка, батька, сина. Тобто за залежного, котрий не може зупинитися сам.

«Якось апостоли не могли прогнати злого духа з молодого хлопця, – розказує отець Василь. – Тоді прийшов Ісус і вигнав його. Апостоли запитали, а чого вони не змогли цього зробити. Ісус відповів, що цей злий дух виганяється молитвою і постом. Пияцтво – це злий дух, який є в людині, й ми можемо прогнати його саме цим – молитвою і постом».

Сам священик уже двічі вписувався у книгу, каже, що жертвував свою тверезість за цілу парафію. Один раз дав обітницю на рік, а потім ще на три місяці. Загалом у книзі є 104 записи: чоловіки та жінки різного віку обіцяють не пити місяць, півроку, рік. Є й троє людей, які довіч­но відмовилися від алкоголю. Серед них Петро Ткачівський, який записав, що жертвує свою тверезість за молодь та юнацтво. Священик називає його місцевим активістом, бо той створив при парафії «Пласт». А ще один чоловік – Ігор Загірний – заснував спортивний клуб, куди приходять молоді хлопці. Єдина умова – як помітять когось п’яного – із клубу виганяють. При церкві діє ще й парафіяльна школа, де з діть­ми обговорюють проблеми алкоголізму.

«Одного разу кажу, хлопці, ану назвіть марки горілчаних і пивних виробів, які ви знаєте, – розказує священик. – Поназивали, що я цілу дошку списав. А тепер, кажу, назвіть відомих письменників ХХ століття. Пауза, але когось таки назвали. Потім кажу, а тепер – відомих науковців та їхні відкриття. Не знали. Алкоголю багато в телевізорі. Чогось на всіх спортивних змаганнях спонсори – алкогольні фірми. Людину зомбують, що спиртне – невід’ємна частина її життя. Інший приклад: я запрошу вас у гості. Запропоную м’яса, ви відмовитесь, бо вегетаріанка. Я це зрозумію. Наріжу хліба. Не їсте мучного – зрозумію. А коли наллю і ви відмовляєтесь, то за це ображаються. Відбувається підміна понять – уже не хліб усьому голова, а пляшка. Страшно, бо те, чого колись встидалися, нині перетворили в гонор».

У церкві після Богослужінь постійно нагадують про ту «золоту книгу». А кожного першого четверга відправляють літургію за всіх, хто у ній записаний.

Отець Василь не береться говорити про результати, каже, прогрес у тому, що люди йдуть і записуються.

«Якось прийшов хлопчина 15 років і каже, що хотів би записатись за свого тата, – розповідає парох. – Це добре, він усе зрозумів. Є ще пару молодих мисливців, які полюблять посидіти при юшці, шашлику. Вони теж записуються. А це вже дуже добре. Є у нас Марія Трощук, колись зловживала алкоголем, але зараз відмовилась. Має трьох онуків. Старший у 14 років – чемпіон світу з таеквон-до. Це приклад того, що коли ми відмовляємося від зла, то Бог дає благословення для тої людини та її родини».

Величезна проблема, за словами священика, ще й у тому, що по селі є багато «точок», де продають спиртне. Каже, не раз спілкувався з тими людьми. Хтось прислухається, а хтось далі робить своє. Розпивають алкоголь і в магазинах, яких по селі є чимало.

«Повністю заборонити продаж ми не можемо, – говорить отець Василь. – Але те, що в наших силах, робимо. Наприклад, коли була річниця «книги», то звернулися до сільського голови, аби у всіх магазинах на цей день заборонити продаж спиртного. Не продавали. Скоро знову зробимо таку акцію. Хоч вона одноденна, але щось своє таки робить».