Базарину, Моріса, Пушинку, Чіліка та інших чотирилапих пухнастиків ще за життя увіковічнила скульпторка Тетяна Штикало. Цих котів знає вся Одеса і не тільки вона. Скульптурки викликають посмішку та бажання погладити у тисяч місцевих і туристів.
А ще вони привертають увагу до історичних об’єктів, яким тої уваги відчутно бракує, пише Репортер.
Пушинка, Моріс та інші
В Одесі чимало легендарних котів. У кожного своя історія, пов’язана з місцем, зі способом життя, звичками. Найцікавіше дізнавалась, збирала, опрацьовувала у своїй майстерні, а потім виплескувала у скульптуру Тетяна Штикало.
Зустрічаємося з нею на Маяковського, біля Пушинки – відомої в місті киці-геймерші. Її невелика фігурка сидить на лавці і читає книжки.
«Раніше у неї був планшет, то коли кицю погладити – він засвічувався. Але ви, на жаль, цього вже не застали, – говорить Тетяна. – Хтось видер проводи».
За словами Тетяни, Пушинка – реальна кішка одного з працівників тутешнього магазину комп’ютерної техніки. Вони й замовили у неї цю скульптуру.
У 2017 році Тетяна започаткувала проєкт «Одеські коти». Каже, ідею виношувала давно, а реалізувати допоміг місцевий активіст, засновник платформи «Добра справа» Анатолій Кавун.
Громада на кордоні. Як франківці у рожевих водах плавали (ФОТО, ВІДЕО)
Перший пам’ятник Тетяна встановила кішці Базарині. Та роками жила на Новому ринку і була там за свою. Її так любили, що важила бідака десь 18 кілограмів.
«Отак на табуретці сиділа, а боки звисали отут і отут, – зі сміхом говорить Тетяна. – Потім ще був кіт над входом до Музею спорту, на Деволанівському спуску. Зелений такий, застряг між першим і другим поверхами. Він єдиний без історії. Просто собі кіт».
Ще серед відомих – знаменитий Моріс письменника-гумориста Михайла Жванецького. Його поставили на підвіконні Всесвітнього клубу одеситів. Моріс там солодко спить на не менш знаменитому портфелі письменника. Тетяна каже, скульптура дуже схожа на оригінал. Жванецький це підтвердив.
«Є ще Чілік. Він недавно пішов на веселку, – зітхає скульпторка. – Але ще встиг побувати на відкритті свого пам’ятника. Його поховали недалеко від скульптури. Чіліка знайшли кошеням, коли почали будувати дельфінарій, і залишили. Він жив там 13 років».
Херсон у димці минулих часів. Як франківці своїх шукали (ФОТО)
Тетяна розказує і про Рижика – офісного кота, який нині лежить на перилах на Великій Арнаутській.
«Мене запросили з ним познайомитись – інтелігентніший кіт з усіх, яких я лише бачила. Рудий, очі медові, – посміхається Тетяна. – О дев’ятій ранку, коли відкривається офіс, він приходить під двері. В офісі сидить до 18.00. Коли приміщення зачиняють, йде собі у двори і зранку знову приходить. Як на роботу».
Ще є киця Софа. Її скульптура – на площі між пам’ятниками Дюка й Катерини – на сходах Hotel de Paris Odessa. Її шию прикрашає кулон у вигляді Ейфелевої вежі. На табличці біля кішки написано: «Софа (кицька з одеським характером і французьким шармом)». Пройти повз і не погладити кицю, яка розліглася на сходах і мружиться на сонце, – просто неможливо.
«Тьотка з собакою»
За словами Тетяни Штикало, незважаючи на те, що більшості ці скульптурки подобаються, завжди знайдеться хтось, хто візьметься їх нищити. Від таких поганців постраждали майже всі її коти. Ламають, крадуть, вона їх знову робить.
«Моріса вкрали через місяць, – зараз вже без емоцій розповідає Тетяна, бо на початках то було боляче. – Я ж всюди пишу, що це не метал, а звичайна пластмаса, розмальована під бронзу! Не допомагає. Сперли Пушинку, планшет, відламують хвости».
Розказує кумедну історію про те, як на початку зими пошила всім своїм котам шалики, шапки та шкарпетки. Кожному під розмір, фасон, бо має макети у майстерні.
«В Одесі зими дуже сумні, – говорить скульпторка. – Зі снігом туго, все таке сіре. Вирішила трохи додати кольорів. Коли люди бачили ці яскраві шапочки, то мінялися в лиці, посміхалися».
Та якось попри одну зі скульптур проходила пристойно одягнена жіночка з собакою дорогої породи і… зняла з кота шапочку. А відеокамери записали.
«Це все було у соцмережах – фото, відео – і воно настільки обурило людей, що вони написали плакат на цілу лавку: «Тьотка з собакою – поверни шапку, тебе бачило все місто!», – сміється Тетяна. – Через кілька днів ця жінка вдень під камерами прийшла і надягла шапку назад».
Додаток доброти
Окрім позитиву, Тетянин проєкт має й іншу мету – розширити перелік туристичних маршрутів Одеси, трохи відтягнути туристів від розкрученої Дерибасівської.
Скульпторка каже, коли люди будуть шукати цих котів по всьому місту, то роздивлятимуться навколо, а тут є що побачити. Таку ідею підгледіла в Польщі, у Вроцлаві. Там шукають гномиків.
Дачі, плавні і таксі. Франківці дісталися до Херсона і захопились назавжди (ФОТО)
У рідному місті зачепилася за тему котів, бо в Одесі їх багато. Зізнається, раніше якось не помічала. Може, просто звикла, але гості завжди асоціюють Одесу з котами.
[supsystic-slider id=785 position=”center”]
Отож, що такого можуть показати її коти? Наприклад, Базарина зацікавить Новим ринком. Тетяна розповідає, що це другий базар після Привозу, не менш колоритний і розташований в історичній частині міста.
«Прямо в скульптуру кота впирається вулиця Садова – дуже красива, де кожен дім стоїть з якоюсь пам’ятною дошкою, у кожному жив хтось із відомих, – розповідає Тетяна Штикало. – Кіт Жванецького – це старт одної з найкрасивіших вулиць Одеси – Маразліївської. І тут кожен дім – пам’ятка. Від Пушинки недалеко будинок Гоголя».
Котики виведуть і на інші цікаві вулиці – Осипова, Малу Арнаутську, Рішельєвську, Пушкінську.
До речі, нині вже є спеціальний мобільний додаток – «Одеські коти». Можна завантажити і проходити такий собі квест: шукати котячі скульптурки та водночас відкривати для себе місто.
Базар, який ніколи не спить. Франківці побували на найбільшому ринку в Україні (ФОТО)
Подібних туристичних штук у світі багато, каже скульпторка. Наприклад, вона в захваті від Ужгорода, де по місту повстановлювали понад 30 маленьких фігурок відомих людей.
«Це все роблять для туристів і для місцевих, такі знакові речі додають місту якоїсь доброти, – говорить Тетяна Штикало. – Мені приємно, коли чую, як мої скульптури самі ж одесити називають – наші коти».
У Івано-Франківську Тетяна була ще шість років тому. Каже, не знає, які б символи пасували місту. А й справді – які?
