Якось так уже склалося у наших головах, що іноземні товари завжди кращі, ніж українські. Погодьтеся, для виробників не скористатися цим стереотипом було би просто гріхом. Саме тому одні з них нагло брешуть, що їхня продукція – відомого англійського, італійського чи ще якогось там «не нашого» походження, а інші – не договорюють. Спробуємо розібратися – хто є хто у цій грі «в іноземців».
Забута Хелена
«Ніхто вже не пригадає, коли на самому початку 1990-х років у лондонському районі Челсі з’явилася молода дівчина. Її часто можна побачити на найпопулярніших заходах англійської столиці… І тільки небагато знають, що дівчину звати Хелен Браска. Вона – дизайнер, і в неї є мрія – легка та витончена. Вона хоче придумати найлегше взуття у світі»…
Дівчині Хелені, за версією власників бренду «Braska», все вдалося. Взуття під цим гордим іменем з успіхом реалізується мережею магазинів «Інтертоп». Хоча зворушливу історію про дівчинку Хелену вони більше не розказують. Чому? Та тому, що кілька років тому прогримів скандальчик – виявилося, що ніякої міс Браска ніколи не існувало, а саме взуття роблять в Україні. Нині цю легенду із сайту компанії забрали, а он-лайн консультант після довгих розпитувань чесно відповіла – так, то все наше. Хоча цю інформацію афішують далеко не так голосно, як перед тим історію про Хелену.
Разом з історією про «Braska» вилізла правда і про інший бренд – «Lobster». На офіційному сайті запевняють, що це «голландський бренд, який появився на світ у 1978 році. У всього взуття «Lobster» червона підкладка, тому що червоний колір – колір королівської розкоші». Хоча дізнатися більше про королівський бренд не вдалося. Інтернет-пошуковики його не знають, як, певно, і самі голландці. Хоча від цієї байки «Інтертоп» не відмовився та надалі переконує покупців у голландськості «Lobster».
Далі у нас два відомих італійці. Перший – «Luciano Carvari». У кінці 2005 року стартувала широка рекламна кампанія бренду під слоганом «Відтепер в Україні». «Carvari» називає себе відомим італійським брендом з чималою історією. Хоча самих італійців він увагою обділив, зосередившись на українцях. Ніякого італійського дизайнера під таким іменем інтернет не знає. Офіційний сайт цієї італійської марки – російськомовний і зареєстрований на дніпропетровську компанію.
Іншого відомого італійського взуттєвика звуть «Carlo Pazolini». Сайт компанії наголошує, що бренд зареєстровано в Італії. Але, насправді, «Carlo» ніякий не італієць, а росіянин. У своїх інтерв’ю представники компанії запевняють, що ніколи і не приховували цього, просто не наголошували. І ще одна маленька хитрість – країну виробника вони вказують дрібним шрифтом на дні коробки. І то часто це не «Зроблено у Росії», а безлике «Made in China».
А ось і гості з туманного Альбіону, які постачають українців «справді» англійськими капцями. Це компанія «TJ Collection». На їхньому сайті вказано, що компанія заснована у 1992 році. У графі «країна» – «Велика Британія». Розумійте, як хочете.
Нині вони просувають три бренди «TJ Collection», «Chester» і «Carnaby». У своїй рекламі весь час вживають – «продовжуючи старовинні англійські традиції», «неповторний англійський стиль» і так далі. Насправді все взуття шиють у Росії, на фабриці під Липецьком. І це давно перестало бути секретом для користувачів інтернету.
І на закінчення розділу про взуття – бренд «Ralf Ringer», який вважають чи то німецьким, чи то австрійським. Насправді його теж роблять наші східні сусіди. То до честі компанії вони цього не приховують, а навпаки – виставляють напоказ.
Від Івана та Грицька
Тепер одяг. Напевно, найцікавішим є бренд «Відіван». Сайт компанії розписує, що торгова марка «VD ONE» створена англійською компанією VD ONE і навіть вказує її адресу в Лондоні. Нібито ця англійська компанія вже більше 15 років займається дизайнерськими розробками, моделюванням і виготовленням чоловічого одягу.
Але жодного іноземного джерела, яке б це підтверджувало, знайти не вдалося. Та й «Google maps» – за тією адресою не показує хоча б чогось схожого на офіс. А ось інформації про те, що ця компанія була створена в Україні, предостатньо. Вдалося знайти й інтерв’ю власника марки Валерія Родіна. Той каже прямо – бренд український, а сам одяг шиють у нас та в Індії. На закид про «англійську легенду» Родін віджартовується: «Так Індія ж – колишня англійська колонія…».
Ще одна марка із посяганням на англійськість – «Gregory Arber». І тут українці можуть пишатися – вона також наша, точніше – одеська. До речі, її власники цього не приховують. А назва? А їм так захотілося.
Схожа історія із одягом під маркою OGGI, (на сьогодні вже OODJI) – це гарне італійське слово у перекладі звучить як «Сьогодні». Думаєте, той одяг з Італії? Ага, звісно. Насправді родом той бренд із Санкт-Петербурга. Компанія, яка ним володіє, називається «Август».
«Gloria Jeans» и «Gee Jay» – також російські. Їх шиє ростовський бізнесмен Володимир Мельников. Хоча сам Мельников в іноземця не бавиться та всюди підкреслює російське походження своїх джинсів.
Всі – з Китаю
Аби перерахувати всіх «наших-іноземних» виробників товарів для дому, певно, не вистачило б і цілої газети. Тож виокремимо найбільших, на нашу думку, авантюристів.
У квітні 2009 року федеральна антимонопольна служба Росії зацікавилася такими фірмами, як «Bork Electronic» (побутова техніка), «Vinzer Corporation» та «Vitesse France» (обидві – посуд). Виявилося, що вони нахабно обманювали своїх клієнтів. «Вork» запевняв, що їхні товари роблять у Німеччині, «Vinzer» – що у Швейцарії, а «Vitesse» – у Франції. Насправді все це були плоди важкої праці невтомних китайців. Російські антимонополісти присудили їм усім по 100 тисяч рублів штрафу. Але, як кажуть: «І що, куме, воно їм помогло?». Від своїх запевнянь у європейському походженні продукції ці фірми не відмовилися й досі.
А запити всю цю історію пропонуємо справжнім англійським чаєм «Greenfield». Чи не таким вже й англійським? Виявляється, що творці цього бренду – компанія «Орімі Трейд» із Санкт-Петербурга. Вони заявляють, що виготовляють чай на замовлення відомої англійської компанії «Crenfield Tea Ltd». Але англійці вже давно навчилися захищати своє – вся інформація про їхніх виробників чаю розміщується на сайті «Чайної ради Великої Британії». І, як ви вже, напевно, здогадалися, ніякої «Crenfield Tea Ltd» там немає.
Чи впливає ім’я на якість – судити покупцям. Може, ті капці і справді кращі від італійських, а той чай – смачніший за будь-який англійський. Але вішати локшину на багатостраждальні споживацькі вуха – якось не гарно.
