Культура

Охоронець Довбушевої слави. Косівчанин Михайло Дідишин зберіг хату, під якою ранили Олексу

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr

Олекса Довбуш загинув в серпні далекого 1745 року. Та пам’ять про нього досі живе у народних піснях, переказах, різних музеях. Так, у селі Космач (Косівщина) Михайло Дідишин зберіг хату, під якою був смертельно поранений Олекса, і чи не все життя збирає речі легендарного опришка.

Прокляття Дзвінчукової зимівки

Шлях «Репортера» до Космача видався непростим (стаття написана у 2010 році, – ред). Десь за Яблунівим зламалася редакційна машина. Та ще й так, що здавалося – все, приїхали. Дві гуцулки, які також їхали в Космач, заспокоїли:

«Через дві години буде автобус, то ним і доїдете».

Дві години – то серйозно. Нарешті вдалося зупинити вантажівку з асфальтом. І то добре.

Обійстя Михайла Дідишина знайти виявилося значно легше. Перший зустрічний гуцул, показуючи рукою кудись у бік гір, каже:

«От бачите то дерево. Йдіть туди, побачите хату з усякими чортами, там і живе Дідишин».

Таке подвір’я справді не пропустиш: при вході – пам’ятник Довбушу, поруч – хатка-загадка, обліплена чудернацькими фігурками та камінням.

Господар до туристів, здається, вже звичний. Одразу береться до розповіді.

«Коли я вродився, півсела було неписьменним, – каже він. – А дідо мав бібліотеку, до нього приходили люди, аби щось знати. І ті всі читання закінчувалися історіями про Довбуша. Коли говорили про нього, гуцули знімали шапки, бо йшлося, яко про святу людину. І я подумав: якби дожив до того, що вже буду сам собою керувати, мушу знайти щось Довбушеве».

Чи не найважливішою знахідкою пана Михайла стала зимівка, під якою поранили Олексу.

Читайте: В мережі показали основний трейлер пригодницько-історичного екшену «Довбуш» (ВІДЕО)

Одного разу, йдучи в гори, він побачив жінку, що сиділа під хатою, вона запросила його до бесіди і поскаржилася:

«Скільки я си набідила через оцю хату!». «Я в неї й питаю, що має хата до вашої долі, – каже Дідишин. – А вона розказала, що є родичкою того Дзвінчука, а це зимівка, під яков Штефан стріляв в Олексу».

Пан Михайло одразу ж пішов до лісничого, що був партійним керівником, і запропонував зробили жінці нову хату, а цю забрати.

«А він так щиро мені сказав: Михайле, аби це зробити, треба написати стілько паперів, як та хата важить. Та й може таке бути, що ще у криміналі сидітимеш», – говорить Дідишин.

Тоді на тому справа і стала. Але від ідеї він не відмовився. Як та жінка померла, купив хату.

«Лиш перевіз її до себе, мене викликали у КГБ і сказали: як тобі то таке дороге, занеси дерево до хати і най там стоїть», – каже він.

Так розібрана зимівка і простояла в його оселі десь зо два роки. Аж нарешті сусіди порадили йому добудувати тую хатку до стайні. Так і зробив.

«І знаєте, як пішли люди, то я лиш одного літа приймив 600 одеситів», – хвалиться пан Михайло.

Пам’ятник Довбушеві появився тут пізніше.

«Витесав я його до тисячоліття Хрещення Русі, – каже Дідишин. – Знову прийшли до мене хлопці з безпеки і сказали, що можу робити собі тата, маму, але не Довбуша. Тож маю розібрати. Але тоді по «радіо Свобода» почала говорити, що гуцул зробив пам’ятник Довбушу. То вже дали дозвіл на відкриття, але з умовою – якщо хтось кричатиме націоналістичні гасла, то і пам’ятник заберуть, і ту хатку. 3 липня 1988 року тут було понад дві тисячі люду. Був і В’ячеслав Чорновіл, і Михайло Осадчий, і ціла армія кегебістів».

На двох одна могила

Від тієї родички Дзвінчука, що жила у хаті, почув Михайло Ількович й історію смерті Олекси Довбуша та його коханої Марічки Дзвінчучки.

Намовили пани Штефана, аби він убив Довбуша. Казали, що той ходить до його жінки, обіцяли гроші, дворянський титул, – розказує Дідишин. – Та Штефан казав, що куля Довбуша не бере. Вони відповіли, що візьмуть рушницю, над яков у 12 церквах 12 служб буде правитися, заладують її срібнов кулев з 12 зернами ярої пшениці, перами різних птахів. І ще дістануть волос Довбуша та покладуть у люфу».

Дзвінчук узяв ту рушницю і став слідкувати за жінкою. Як прийшла вона у зимівку, то виліз на горище і став чекати. Дочекався. Прийшов Олекса з двома опришками, а Штефан поцілив йому у плече.

Ранений Довбуш сказав хлопцям відвезти його у гори та поховати серед полонин. З ними пішла і Марічка.

«Як Олекса помер, хлопці похоронили його та пішли розказати своїм, а Марії веліли ходити там назирці. Так вона ходила і найшла таку травичку, – Дідишин показує на кущик, що росте на розі хати. – Це – мандрагора. Марічка знала, що вона отруйна, наїлася того коріння. Як вернулися опришки, знайшли її мертвою і поховали в одній могилі з Олексою».

Та панство не могло задовільнитися цим, їм треба було показати людям, що Довбуша нема.

Читайте: Одеський кінофестиваль у Чернівцях відкриють фільмом “Довбуш”

«Знайшли у тюрмі у Станіславі великого опришка, привезли в Коломию, там вбили. Висадили тіло на віз і возили по місту. Потім розрубали на 12 частин і повісили у найбільш людних місцях», – каже пан Михайло. От звідси й виросла ще одна легенда про смерть Довбуша.

ДідишинКоли говорять речі

Та не тільки зимівка і пам’ятник у музеї Дідишина пов’язані зі славним ватажком. Все життя пан Михайло збирає речі, які мають хоч якийсь стосунок до Довбуша. Під порогом лежить камінь, схожий на відбиток людської ноги.

«То відбиток ноги Довбуша, – каже він. – Принесли брусторські люди».

«А зараз послухайте, як ці двері відкриваються», – говорить Дідишин і береться за ручку.

Двері справді подаються зі страшенним, якимось аж таємничим скрипом. У маленькій хатці стільки речей, що ступити ніде.

«От це капелюх, який носив Довбуш, а це пояс, який куля не пробивала. Є тут і бартка, яков він покарав двох братів Мочернаків у Микуличині. А це труба, яков Довбуш скликав своїх хлопців. І 12 перстенів опришківських», – показує пан Михайло.

А ще там повно виробів із дерева та каменю.

«У Космачі ви можете зустріти такого філософа чи такого п’яничку, у горах живуть такі духи, а хлопцям може зустрітися така-от русалка», – Дідишин показує на фігурки.

На запитання, де ж навчився тої справи, відповідає: «То все робить природа, а я лиш поправляю».

Потім веде на присадибу, розповідає, що посадив тут понад 40 видів дерев, що здавна цікавиться лікарськими травами. Каже, скоро думає випустити книжку про те, як зберегти молодість і жити довго. І ділиться порадами:

«Треба знати міру своїх потреб, що є необхідно, а без чого можна обійтися. І ще – мати доброту у собі».

А на останок Дідишин подарував «Репортеру» галузку кедра – з дерева цієї породи колись давно збудували зимівку, під якою Штефан убив Довбуша. Сказав, аби ми жили довго…

Донат
Читайте «Репортер» у  Telegram та Instagram  – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні
 

Comments are closed.