Кількість бездомних тварин у Івано-Франківську збільшується щороку. Їх у нас – нелічені тисячі. Проблема є, хто би спорив. При цьому її множать і гіперболізують самі франківці. Кожен має свій шлях її вирішення, іноді – найрадикальніший.
Одні до жаху бояться дворових собак, тому їх потішить будь-який варіант зменшення їхньої кількості. Чи застрелять, чи відвезуть у притулок – все одно. «Мене в дитинстві вкусила собака, – каже Лідія Пташник. – Відтоді я їх боюся. Щовечора на вулиці мене зустрічає ціла купа безпритульних собак, тому я вже серйозно боюся повертатися з роботи додому».
Інші ж, навпаки, переймаються собачою долею, доглядають їх та ображати тварин не дозволяють. «Собака першою ніколи не вкусить, – вважає Наталія Лупійчук. І вбивати їх – бездушно. Тварина, як людина, усе відчуває…».
В Івано-Франківську є кілька десятків місць, де, образно кажучи, тусуються групи собак. За словами начальника КП «Муніципальна інспекція з благоустрою» Степана Кукули, в них навіть складений список. У ньому вулиці: Миколайчука, Стуса, Чорновола, Дорошенка, Сахарова, Коновальця, Бандери, Тролейбусна, Галицька, Горбачевського, Тисменицька, Юності, Південний бульвар, Хоткевича, Дністровська, Січових стрільців, Незалежності, Привокзальна. Більшість із цих вулиць є довгими, тому на деяких є й по дві-три групи безпритульних тварин.
Усі вони, згідно з рішенням міськвиконкому річної давності, підлягають стерилізації. Правда, не до усіх поки що дійшли руки… Як уже писав «Репортер», з липня 2009 року в Івано-Франківську стерилізують собак. Керівник КП «Полігон ТПВ» Богдан Тимочко розповідає, що вони відловлюють тварин, усипляючи їх спеціальним уколом на 15‑20 хвилин. Далі їх відвозять у віварій (вул. Чорновола), де оглядають і вирішують – жити тварині чи ні.
«Якщо собака спокійна, здорова і має добрий вигляд, то її відбирають до стерилізації, – каже Тимочко. – А хворих, злих, небезпечних – усипляють. Деяких тварин, як правило, породистих або просто гарних, забирає притулок, що у селі Павлівка. Вони віддають їх людям, які бажають завести собі собаку».
Пси, яких готують до стерилізації, від трьох до семи днів перебувають у віварії. Тут за їхньою поведінкою слідкують – щоби знати напевне, що вони не зашкодять людям. Після операції їх ще трохи утримують у віварії (самця до одного тижня, самку – до двох, адже операція у них складніша). А коли рана повністю заживає і собака веде себе спокійно, то їй роблять щеплення від сказу, чіпають білий ошийник, роблять спеціальні відмітки на вухах і відпускають на те саме місце, де їх забрали. Там, як правило, розповідають мешканцям, що собак стерилізували та щепили.
До речі, мітки на вухах – це своєрідна заміна ошийникам. Адже люди, як каже Богдан Тимочко, доволі часто знімають ошийники. Тому трикутнички на вухах служать для ловців з «Полігону ТПВ» своєрідним орієнтиром: собака стерилізована. Шкода, що інші мешканці цього не помічають, бо таких собак нема чого боятися.
Таким способом в Івано-Франківську щомісяця стерилізують до 50 собак. До речі, процедура ця не є дешевою: операція коштує для самця до 100 грн., а для самки – до 200 грн. А ще слід додати витрати на бензин, харчі для собак, зарплату працівників тощо. Усе це – бюджетні кошти, а їх, як відомо, завжди не вистачає. Особливо, якщо врахувати, що безпритульні собаки продовжують множитися – їх підкидають у місто з навколишніх сіл, вони розмножуються на територіях заводів тощо.
За словами Богдана Тимочка, статистики щодо кількості собак у місті немає. Проте, вони роблять усе можливе, аби їх не стало більше. «Є рішення міськвиконкому, яке стосується зменшення кількості собак на підприємствах, – наголосив Тимочко. – Адже там, як правило, тримають по п’ять‑десять собак. Підприємства теж мусять простерилізувати тварин, і тримати їх у вольєрі або на прив’язі».
Це мало би зменшити кількість бездомних тварин на вулицях. Окрім цього, каже Тимочко, «Полігон ТПВ» все одно знешкоджує собак. «Ми усипляємо у два-три рази більше, ніж стерилізуємо, – говорить він. – Особливо, якщо на цих тварин є скарги мешканців».
До речі, франківці, які бояться собак (скоріше за все їх є немало), можуть телефонувати: 50‑73‑88 (офіс) або 6‑77‑77 (диспетчер). Але тоді слід розуміти, що, телефонуючи ловцям, ви вбиваєте тварину.
«Якщо є небезпека, собаки створюють людям незручності або ж вони їх просто бояться, то ловці їдуть і ліквідовують тварин, – каже Богдан Тимочко. – Ми маємо право ліквідовувати агресивних і небезпечних. Правда, бувають випадки, коли одна людина скаржиться, а на місці обов’язково знайдуться бабусі-захисниці, які вийдуть і скажуть, що то їхні собаки, вони дуже милі, ще трохи і собаки заговорять… Так у дворі виникає конфлікт серед мешканців».
Такі ситуації, говорить Тимочко, працівники вирішують на власний розсуд. І тут уже лише поведінка та зовнішній вигляд собаки можуть стати аргументом для вибору ловця – між життям і смертю.
P. S. Може влада додумалась би зробити стосовно «собачого» питання громадські слухання? І, можливо, люди погодилися би платити одну гривню на місяць, щоб за ці гроші для собак зробили великий притулок. Адже в місті живе понад 200 тисяч мешканців. Усім мало би стати легше – і тим, хто собак боїться, і тим, хто їх захищає…
Comments are closed.