Рівно 15 років тому прикарпатські кавеенівці створили свій клуб. Про КВН, про жарти, про життя та кавеенівський погляд на нього – у розмові з президентом Івано-Франківського клубу КВН Анатолієм Середюком.
– Анатолію, чим відрізняється КВН від іншого гумору?
– Справді, нас треба відрізняти. Жарти КВН мають бути гостро актуальними до сьогоднішніх подій – у політиці, культурі, шоу-бізнесу тощо. Якщо жарт працює багато років – це вже анекдот. До речі, якщо команда робить щось смішне, використовуючи анекдот, – це смерть, ганьба.
– Тоді вам світить вічний пошук тем…
– Саме так. Цим необхідно жити: грати, регулярно збиратись, влаштовувати мозкові штурми, думати врешті-решт. КВН класний тим, що мусиш постійно розвиватись. Сьогоднішній виграш не гарантує перемоги завтра, якщо команда втрачає драйв чи не має матеріалу. Треба постійно бути в тонусі.
– Тоді, 15 років тому, ви були в тонусі?
– Ми й зараз там. Тоді було просто шалене бажання. Хоча, виявилося, що все непросто. Гроші, техніка, оренда. Та навіть передавати один мікрофон на сцені та не втрачати ритм – вже важко.
Була збірна команда Прикарпатського університету. Ми грали в чемпіонаті України, досягли певного рівня та вирішили створити обласний клуб. Ходили вишами, технікумами, збирали всіх, хто хотів грати. Клуб заснували десь 15‑16 листопада, а перша гра відбулася через місяць – з 15 по 19 грудня. На виступах був аншлаг, два ігрових дня, потім гала-концерт.
Вже згодом ми зрозуміли, що гала-концерт – це вже не те. У КВН грають один раз – це ж не професійний театр, у нас вдруге не стріляє…
– Хто саме створював клуб? Що було найважче?
– Нас було п’ятеро: Олег Войтичук, Тарас Пушик, Любомир Пірус, Костянтин Тхостов, Анатолій Середюк. А найтяжче було знайти гроші – через особисті контакти, через колег, до влади зверталися. Як правило, влада нам допомагала, втім, як і зараз. Двох людей треба згадати окремо. Це – Анатолій Грицан (Інститут мистецтв) і Дмитро Дзвінчук (Магістратура державної служби при ІФНТУНГ). Вони нам дуже допомогли.
ОДТРК «Галичина» – окрема історія. Адже, без телебачення КВН майже неможливий. І це не тільки популяризація, ефір, розкрутка, для команд завжди дуже важливо подивитися на себе збоку, врахувати помилки.
– Куди йшли гроші?
– Команди і зараз багато витрачають на саме виробництво програм – звук, відео і т. д. Раніше запрошували, наприклад, піаніста – нині робиться професійна фонограма. Клуб допомагає командам і централізує подібні речі. Можна сказати, що ми даємо їм базу.
– А звідки взялася назва – «Кавалєрка»?
– «Кавалєрка» – це бренд. Нам треба було назвати чемпіонат. Одним словом з використанням літер КВК*. Сиділи у кафе «Під лиликом», думали. Прийшов Володя Калин і махом видав: «Нема проблем. Кавалєрка».
– Скільки команд зараз у клубі?
– На піку з області грали десь 40 команд. Зараз менше. Натомість, маємо у нас відкритий телевізійний чемпіонат, багато їдуть з інших регіонів. Крім місцевих, є команди з Чернівців, Луцька, Львова, Рівного, Тернополя.
Вже скоро, у грудні, починаємо всеукраїнський турнір, великий КВН. Приїде 28 команд. Частина гратиме у Кубку України, частина – у студентській лізі. Цілий фестиваль! До речі, фест – це суперова атмосфера, багато спілкування, море жартів. Гравці тоді нормально і не говорять – лише жартують.
– Про жарти. Їх редагують перед виступами?
– Обов’язково. Ми вимагаємо, щоб команди були коректними. Ви ж матюків чи жартів «нижче пояса» зі сцени не чули? А молодь спершу чомусь дуже любить видавати банальності: про п’яниць, про тещу, інші. Це жарти з запахом, редактори їх не беруть. Буває, змушують переписувати сценарій.
Я завжди кажу так: ви це напишіть – якщо на папері слово чи речення буде смішним, то можна грати. До речі, є чорний КВН, їх теж проводять, тільки без глядачів і телебачення – там жарти ідуть нецензурованими.
Редактори в нас дуже досвідчені. Вони не просто кажуть «це не піде», а пояснюють, що треба зробити для того, аби було смішно.
– Нині кавеенівці смішніші, ніж ви були 15 років тому?
– Сміх – дуже непостійна річ і сильно залежить від обставин. Скажімо один і той самий анекдот, розказаний на кухні, викликає дикий регіт, а перед аудиторією в тисячу осіб – нерозуміння і навіть обурення. Тому сказати, хто смішніший, дуже важко. Але єдине залишається незмінним – завжди під час ігор «Кавалєрки» в залі не змовкає сміх глядачів.
– КВН допомагає у житті?
– Ще й як! Він формує специфічний, кавеенівський погляд, іронічний та оптимістичний. Не дає загнити. Сказати, що це стиль життя, буде дещо банально, але в принципі так воно і є.
Ми розвиваємося. Наші команди грають і виграють в інших лігах. Приходять нові обличчя. «Старі» стають директорами, керують банками, студіями, підприємствами. Подивіться, зараз майже на всіх національних телеканалах – самі кавеенівці: продюсери, редактори, ведучі.
З цього року ми почали робити шкільні чемпіонати серед учнів. І хоча частенько тексти за них пишуть учителі, але самі вони працьовитіші за студентів. Тому інколи показують кращу гру, ніж «дорослі» команди. А щоб досягти успіху, треба постійно працювати, вчитися, думати, жартувати, сміятись. І бути в тонусі.
* КВК – Клуб веселих і кмітливих. Так було спочатку. Потім перейменували на КВН – Клуб веселих і найкмітливіших.
Comments are closed.