Усі чули про ту серйозну автомобільну аварію, яка на початку серпня у Києві спіткала сім’ю відомого стронгмена з Івано-Франківська Василя Вірастюка. Сам Василь відбувся тоді синцями, а от його вагітна дружина Інна, яку викинуло з авто, три тижні провела у лікарні. Чим і як живуть Вірастюки після ДТП, нині мало хто знає. Саме про це він розповів «Репортеру» в ексклюзивному інтерв’ю.
– Пане Василю, іванофранківцям фактично невідомо, що сталося у вашому житті після аварії.
– Хоча фізично я й не дуже постраждав, але важко було в моральному плані – «триматися купи» після цієї пригоди. Та інакше я й не міг, адже дружина лежала в реанімації. Перший тиждень був дуже важким, бо ми фактично не знали, який її стан і що буде далі, а лікарі нічого не обіцяли, мовляв, завтрашній день покаже, треба ще одну томографію…
– Наскільки важко травмувалася дружина?
– Найсильніший удар припав на голову, утворилася гематома. Ми молилися, щоб вона не розвивалася, бо інакше необхідне було б хірургічне втручання. Крім того, лікарі, рятуючи Інну, боялися застосовувати сильні медичні препарати, бо ми були на третьому місяці вагітності. Намагалися підбирати компромісні варіанти, щоб не зашкодити дитині.
 |
– Зараз уже краще?
– На щастя, як самі бачите, найгірше вже позаду – більше двох тижнів тому ми виписалися з лікарні додому. Дружина починає поволі забувати страшну пригоду, і ми разом дивимося у майбутнє з оптимізмом. Але залишилася важка психологічна травма – дитину втратили…
—… може, краще зараз не згадувати цього?
– Про це все одно вже писали. Одна газета, не маючи фактів, повідомила щось на кшталт «вагітна дружина Вірастюка вперше з’явилася на людях після ДТП». Вони просто не знали правди. А Інна, коли це прочитала, неначе вдруге пережила той шок.
— І кого визнали винним у ДТП?
– Слідство ще триває. Проводилися певні досліди, замовлено кілька експертиз. Встановлено, що наша сторона не винна в будь-якому випадку, та водночас інша сторона намагається довести, що й вони теж не винні. Авто, з яким ми зіткнулися (Suzuki Grand Vitara – Ред.), в момент аварії було на зустрічній смузі. Втім, висувається версія, що інша машина (ВАЗ – Ред.) підрізала і вдарила цю у праве переднє колесо. В результаті Suzuki опинилося на зустрічній. Офіційних результатів експертизи ще немає, але проведені аналізи пошкоджень і фарби на обох авто свідчать не на користь їхньої версії – зіткнення «вісімки» і Suzuki не було.
– Там за кермом також була вагітна жінка. А що з нею?
– Так, вона тоді була на п’ятому місяці. З нею все гаразд. Пошкоджень зазнало лише авто, яке ще трохи проїхало юзом без заднього колеса і через кількадесят метрів зупинилося. Звісно ж, у жінки-водія теж був сильний шок.
До речі, ми тоді прямували за молодшим сином Олегом на дачу до батьків, а по дорозі хотіли заїхати до друзів. Але сталася аварія.
– Щось вдається пригадати з перших хвилин після удару?
– Дякувати Богу, що Інна не пам’ятає самого моменту зіткнення. Вона тоді дрімала, опустивши сидіння. Те, що вона пам’ятає, починається вже за тиждень-півтора після аварії. Хоча й у перший же день, коли нас привезли до лікарні на швидкій, дружина була при свідомості, і ми навіть трохи розмовляли. Лікарі сказали, що це така захисна реакція мозку – аби витримати шок, він на якийсь час відключається.
– Як намагаєтеся реабілітуватися після трагедії, десь відпочиватимете?
– Для нас зараз основне – щоб ми прийшли до норми психічно. Дружина має ще нестабільний моральний стан. Лікарі порекомендували відновити сили на курорті чи в горах. Їхати у Крим або летіти десь за кордон було б надто великим навантаженням, тому вирішили відпочити тут, у Карпатах.
– Давайте не будемо весь час про неприємне та трохи перемістимося вперед. Чим займаєтеся зараз?
– Живу одним проектом – Професійною лігою стронгменів України, я є її президентом. Фактично, це моє основне заняття, адже протягом двох років я не виступаю і не займаюся спортом професійно. Проводимо турніри, шукаємо атлетів, ведемо переговори зі спонсорами. На кінець вересня планували змагання в Івано-Франківську, але через невдалий діалог із місцевими бізнесменами щодо партнерства ця подія, скоріш за все, не відбудеться.
– Цікаво почути вашу думку – ще є справжні богатирі в Україні?
– Якийсь час донедавна ми схильні були думати, що, крім кількох справді сильних атлетів, українські богатирі таки «перевелися». Але цього року наприкінці травня в Калуші провели масштабний турнір. Навіть не розраховували на таку кількість заявок! Шестеро переможців турніру недавно боролися за звання «Найсильнішої людини України» в Києві.
Хоча особисто в мене таке враження, що молодь зараз не докладає стільки зусиль, як це робив я, не рве. Напевно, хоче прийти на готове. Хлопці після турнірів зараз питаються: «А чому нам не дали ніяких призових?», а я їм: «Працюйте на перспективу».
Пригадую, що коли мав мету і хотів досягнути результату, то міг собі відмовити у всьому. І саме тому завжди його досягав.
