Настя Станко — журналіст “Громадського”, учасниця Майдану, військовий кореспондент, побувала в полоні у бойовиків так званої ЛНР.
Особистість, яка звикла бути не в тренді. Іти проти всіх. Спираючись на своє внутрішнє відчуття справедливості. Вона вчиться дивитися на те, що відбувається з країною і з нами, під різними кутами зору. У тому числі й очима “чужих”, пише ZN,UA.
Чи легка ця ноша? Відповіді — у тексті. Настя дає собі із цим раду. Тільки на виході, коли вона вже одягала пальто, у її погляді майнули уразливість і незахищеність. Вона в цей момент говорила про батьків, яким “досить важко читати в Інтернеті погрози на деякі сюжети й публікації”.
— Настю, у житті кожного буває момент, коли ми перестаємо бути такими, якими були досі. От, начебто, все як було. Але змінюється кут зору — і перед тобою відкривається зовсім інша картина світу, твого життя, стосунків… Для одних подібні відкриття фатальні, для інших — давно внутрішньо очікуваний привід змінити життя. Твій головний перелом, твоя особистісна метаморфоза вже відбулися?
— Можливо, це очікувано й банально, але час, коли народилося “Громадське”, а це — початок Майдану, дуже багато чого змінив у моєму житті. Це не сталося блискавично, я не зайшла в події революції неготовою людиною. Навпаки, я завжди була досить різкою, навіть, можна сказати, скандальною, завжди була за кардинальні дії. І якщо міркувати категоріями “революція—еволюція”, то я — за революцію. Я завжди готова все кинути, звільнитися від старого, щоб розпочати щось нове. Ніколи не буду довго намагатися, шукати підхід, пристосовуватися… Швидко й радикально відрізаю непотрібне. Тобто революція — це абсолютно мій процес, моє природне середовище.
Більше читайте на ZN,UA.
Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні
Comments are closed.