Володимир Єшкілєв Кажуть, що традиція відьмократії (влади відьом) не припинилася й досьогодні. Називають чотири села на Франківщині, до яких ніколи не заходять циганки. Ще називають село у Коломийському районі, звідки не радять брати заміж дівчат. Кажуть також, що до двох відомих місцевих жіночок записуються в чергу львівські і київські політики — довідатися про майбутнє, а може й повпливати на ворогів в особливий спосіб. Чи є в оточенні теперішніх правителів України спадкоємиці відьмацьких кланів, мені невідомо. Дехто називає прізвища і вираховує родоводи.
Я утримаюся від такої конкретики, достатньо знати, що нікуди вона не ділася. Відьмократія була, є і буде присутньою в нашому краї. Політологам варто враховувати цей фактор.
Історичні згадки свідчать, що відьмократія глибоко закорінена в історії краю. Про те, що славнозвісна (сумнозвісна?) султанша Роксолана була посвяченою у відьмацькі традиції Галичини, подейкували й раніше, але фільм, презентований перед минулим Міжнародним жіночім днем телеканалом СТБ, став своєрідним інформаційним проривом у цій темі. Жорстоке обличчя деспотичної чаклунки нарешті виступило з-за благостної парсуни, намальованої старосвітськими літераторами-романтиками.
Скажуть: її суперниці теж не були білими і пухнастими. Так, безперечно, серед ніжних гаремних чудовиськ наше просто виявилося найуспішнішим. Але факт: чаклунські технології Карпатського краю здолали відповідні технології гаремних конкуренток з інших племен і народів.
Це й не дивно. Адже за доби Роксолани карпатська відьмократія існувала не перше тисячоліття. Ще в часи гето-фракійських царств у наших горах мешкали могутні і багаті жрецькі клани. Про них згадує Тацит у хроніках Дакської війни. Можливо, саме Карпатські кланові маги благословляли воїнів вождя Брінія на знаменитий Балканський похід 282?279 рр. до н. е. Біля гірських скель приносилися рясні жертви за успіх войовничих володарів Східної Європи. До Карпат з оточуючих рівнин стікалися прочани і потребуючі оздоровлення.
Ми можемо лише уявляти, якими багатствами володіли тогочасні жрецькі колегії. Можливо, частина тих скарбів пережила грабіжників і завойовників, й мирно собі спочиває у таємних скельних сховах.
У тих магічних кланах велику роль грали жриці. Доньки верховних волхвів ставали дружинами і наложницями царів, князів і вождів. Саме в такий спосіб жрецька ієрархія надійно контролювала носіїв політичної влади у фракійських і дакських державах. Зрозуміло, що, попадаючи в царські і княжі гареми, жрецьки доньки повинні були «знешкодити» суперниць. Їх до цього ретельно готували старші. Не тільки отрута, але й спеціальні відьмацькі заклинання відправляли до кращих світів царських дружин та синів. Їхнє місце займали карпатські відьми. Вони народжували володарям спадкоємців, а потім підбирали їм дружин, також із жрецьких родин. За кілька поколінь царський трон опинявся в руках гірських магів.
В історичні часи ми знаємо принаймні одну з таких історій — історію відьми (поганської жриці?) Настасії з клану Чагрових. До речі, цей клан у ХІІ столітті мешкав недалеко від Рогатина, звідки веде свій рід дружина Сулеймана Пишного. Мешкав клан на землях, особлива енергетика котрих і тепер використовується з лікувальною метою. Красиву легенду про кохання князя Ярослава Осмомисла і Насті Чагрової можна перетлумачити, зокрема, як історію чергового жрецького походу до влади.
Щоправда, законна дружина зачаклованого князя та її діти не загинули — часи гаремного гуртового життя в Галичині минули. Княгиня Ольга мала власних покоївок і охоронців. Вона вчасно виїхала до рідного Суздаля — подалі від відьмацького казана княжої фаворитки.
У 1175 році Галицьке князівство спостигла повінь. Можливо, саме Настя, за допомогою таємних знань, що зберігалися в роді Чагрових з давніх часів, наслала дурну воду на посіви ворожих князеві боярських родів та монастирів. Ясновидці з оточення тодішнього єпископа Даниїла зрозуміли причину повені і чаклунку спалили на вогнищі.
Але Осмомисл так і не спекався її чар, що свідчить про потугу давніх заклять. У дивному безумстві він заповів княжий трон своєму синові від відьмачки — Олегові. Правдиві християни не допустили відьмаченка на престол Ростиславичів.
Можливо, цим була відвернута реставрація язичества (відьмократії) на Прикарпатті. А теперішні українські неоязичники оспівують відьму Настю як втілення краси та таємної влади карпатських жінок. Навіть у школах викладається саме поганська версія «історії Насті». Чому? Тому що більшість вчительок також жінки.
